З давніх часів киянки любили доповнювати образи прикрасами з дорогоцінних металів та каміння. Про моду на ювелірні прикраси серед киянок, як вона розвивалася та її сучасне положення, далі на kiyevlyanka.
Розквіт столичної ювелірної галузі відбувся ще в Київській Русі
За часів Київської Русі в столиці розвивалося багато ремесел, зокрема художніх. Саме тоді в Києві почали займатися обробкою металів та виготовленням ювелірних виробів. Через постійне переселення народів, на прикрасах, які виготовляли в Києві можна побачити візантійські, арабські та норманські мотиви.
Ще тоді в столиці започаткували різні способи виготовлення коштовних прикрас:
- Гравіювання — найбільш популярна техніка виготовлення ювелірних виробів в Київській Русі. За допомогою спеціального стального різця, який називається штихель, майстер вирізав орнаменти та зображення з традиційною українською символікою;
- Лиття та штампування — основна техніка в руському Києві для виготовлення основ для прикрас. Технікою лиття могли виготовити не тільки вироби, які були доступні всім, а й ексклюзивні. Наприклад, камʼяні формочки використовували для виготовлення виробів масового вжитку, воскові — для унікальних. Штампування прикрас виконували за допомогою матриць. За використання цих двох методів особливо багато робили церковних прикрас типу кацей, панікадил тощо;
- Чорніння — популярний спосіб обробки срібла, який продовжують застосовувати столичні ювеліри у ХХІ столітті. Подрібнений порошок черні втирають в фісури виробу, а потім випалюють. Таким чином виходить чіткий малюнок на поверхні виробу;
- Використання зерні — метод тільки для кваліфікованих ювелірів. Зернь — це маленькі кульки з золота або срібла, які напаюються на філігрань. Ця техніка популярна у ХХІ сторіччі також;
- Перегородчасті емалі — найцікавіша техніка для виготовлення дорогоцінних прикрас. Київські ювеліри запозичили цю техніку в греків. Емаллю заповнювали перегородки та виїмки в срібних, золотих, мідних прикрасах. Прикраси з емалі продовжують знаходити в археологічних розкопках і у 2024 році, найбільше таких знаходять на території Київської області;
- Скань — техніка, яка обʼєднує використання емалі та зерні на напаяному фоні металевого візерунка, який виготовили з тонкого дроту срібла, золота або міді;
- Карбування — техніка, яку використовували в Києві в основному для виготовлення монет. У ювелірні галузі, за допомогою вибивання, на прикрасах робили різноманітні написи, малюнки, рельєфи тощо;
- Золочення — ця техніка передбачала нанесення тонкого шару золота на прикраси. Були різні способи як можна було це зробити: вогнем, маслом, засобами на водній основі та позолота на гульфарбу;
- Кування — обробка нагрітого металу. Для виколотки, формування, чеканки та просечки використовували листовий метал. Альтернативним холодним способом обробки металу була тіфовка.
Що киянки носили у часи Київської Русі?
Жительки міста дуже любили носити ювелірні прикраси не тільки, щоб підкреслити свій виточений стиль, а першочергово захиститися від сили вітру, води, небезпечних тварин та іншого.
- Лунниця — найбільш обожнюваний амулет-оберег серед киянок. Лунниці завжди носили на головному уборі, а за формою прикраса нагадувала напівмісяць;
- Колти — ще одна жіноча прикраса на голову. За допомогою стрічки дві золоті опуклі медалі підвішували на капелюх. Використання золота та емалі — характерні ознаки колтів від столичних майстрів;
- Сережки — найпопулярніша прикраса у ХХІ сторіччі серед киянок, але в часи Київської Русі перевагу надавали скроневим прикрасам, тобто, колтам та лунницям. Сережки носили не тільки жінки, а й чоловіки. Відмінність в тому, що жінки вдягали прикрасу на обидва вуха, а чоловіки лиш на одне;
- Гривня — така скляна прикраса на ось була доступна багатьом, а ось обруч-гривня зі сплаву срібла та міді могли дозволити собі тільки заможні люди;
- Каблучки — унісекс прикраса. Більшість киянок носили персні для яких характерно використання коштовного каміння. Цікаво, що археологи знаходили каблучки не тільки на пальці рук, а й на пальці ніг.
- Намисто могли дозволити собі жінки всіх станів. Вони відрізнялися за кольором, формою й саме так можна було зрозуміти до якої категорії належить жінка.
Важливо зазначити, що браслети, ланцюги та підвіски були обовʼязковими прикрасами на кожен день. Тоді серед киянок була мода на широкі срібні браслети з чорнінням та тисненням різноманітних історичних сюжетів.
Столичні ювеліри оздоблювали прикраси коштовним та напівкоштовним камінням. Найчастіше це був аметист, сапфір, бурштин, кришталь. У Києві жінки дуже любили перли й деякі панянки навіть нашивали це каміння на святковий одяг.
Мода на прикраси в Козацьку добу
В Козацьку добу киянки відмовились від лунниць та колтів, адже це були язичницькі прикраси. Жінки продовжили носити каблучки, сережки, та найбільше жительки столиці обожнювали коралі, дукачі та прикраси з бісеру.
Про Київський ювелірний завод
У 1930 році “МОСТОРГ” відкрив майстерню з ремонту годинників та прикрас. Першу майстерню “КЮЗ” відкрили на вул. Ковпака, 17. Завод виготовляв прикраси, золоті годинники та інші аксесуари. Виробництво “КЮЗ” було кустарного типу, хоча мало гальванічний цех, де обробляли метали. Під час Другої світової війни фабрика переїхала до Росії, та вже у 1944 році повернулася до столиці.
“КЮЗ” був відомий завдяки виробництву годинників “Зірка” та “Перемога”. У 1950 році до колективу прийшов учень фабрики Маршака й основним напрямком заводу стала ювелірна дільність. Він випустив лінійку срібних, золотих та платинових прикрас, зокрема сережки-калачі, порожнисті кільця, флакони для парфумів, пудрениці тощо. Основною технікою виготовлення ювелірних виробів було штампування, яке дозволяло не використовувати технологічний процес спайки.
У 1980 році “КЮЗ” розширив кількість ювелірних моделей та почав робити вироби малої ваги, щоб розширити ціновий діапазон прикрас. Цей крок дозволив заводу залишитись головним конкурентом на ринку.
Ювелірні прикраси у ХХІ сторіччі
У ХХІ сторіччі не кожна киянка може дозволити собі придбати коштовну прикрасу, тож більшість жінок, особливо молоді дівчата, надають перевагу ювелірній біжутерії з медичного сплаву. Ювелірну біжутерію киянки найчастіше замовляють в онлайн-магазинах та китайських платформах.
Мінімалізм та класика — це киянки люблять найбільше в срібних та золотих прикрасах. 70% киянок надають перевагу прикрасам у стилі мінімалізм через те, що такі прикраси більш доступні через невелику вагу.
На столичному ринку попит мають мережі таких ювелірних магазинів, як “Укрзолото”, “Золота Країна”, “Заріна”, “Імперія Золота”. Деякі киянки надають перевагу виробам ручної роботи й таким вітчизняним брендам типу “Guzema Fine Jewelry”, “Брати Кочут” тощо. Цікаво, що “КЮЗ” продовжує свою діяльність, але на ринку він не головний конкурент приблизно з 2010 року.
Українська традиційна символіка залишається незмінним мотивом в ювелірних прикрасах киянок. На столичних дівчатах можна побачити намиста з бісеру, дукачі, коралі, брошки та кульчики у формі пшеничного колоска або тризуба. Популярними також є ексклюзивні антикварні, радянські ювелірні вироби та прикраси з напівкоштовного каміння.
Використані джерела: