Історія життя монахині – таємниця преподобної Досифеї Київської

Монастирі Києва славляться не лише своєю красою та багатою історією. Їхні стіни були свідками справжніх чудес і зберігають чимало таємниць. Далі на kiyevlyanka.

Китаївська пустинь – одне з таких місць, де переплелися дивовижні долі й духовні подвиги. Монастир розташований у південній частині Києва, серед зелених пагорбів, озер та густих лісів. Пустинню називали місце, де у скитах селилися ченці. У таких поселеннях жили ченці-відлюдники, які часто мешкали в печерах і дотримувалися суворого уставу.

Китаївська пустинь була заснована у XVIII столітті й з часом стала великим монастирем, місцем усамітнення та молитви, куди приходили люди, що прагнули віддалитися від мирської суєти й присвятити себе духовному життю. Саме тут жила преподобна Досифея, чиє ім’я нерозривно пов’язане з історією цього монастиря. Її таємнича особистість та незвичайна доля викликають багато запитань і приваблюють до Пустині паломників з усієї України. Хто ж вона була насправді, і чому її ім’я пов’язане з Китаївською пустинню?

Дарія – Божий дар

У середині XVIII століття в почесній дворянській родині Тяпкіних народилася дівчинка, яку назвали Дарією. Коли дівчинка була зовсім маленькою, її забрала до себе бабуся, яка була монахинею у Вознесенському монастирі в Кремлі. Дарія вела суворе чернече життя. Вона постилася, молилася і вистоювала багатогодинні служби нарівні з дорослими монахинями.

Її бабуся, монахиня Порфирія, навчила її грамоті, й дівчинка сама читала Біблію та Євангеліє. Але настав час для світського виховання, й у 9 років батьки забрали дочку з монастиря до свого маєтку. Дворянський устрій життя передбачав підготовку дівчинки до шлюбу. Але звичайні розваги й мрії про багатого нареченого та шлюб Дарію не цікавили, світське життя було їй у тягар.

Тоді дівчинка втекла з дому. У чоловічому одязі вона пробиралася від монастиря до монастиря й прийшла до Троїце-Сергієвої лаври. Вона взяла собі ім’я Досифей і попросила притулку в ченців. Настоятель дозволив їй залишитися послушником. Три роки вона провела в монастирі, зберігаючи у секреті своє справжнє ім’я. Ніхто з ченців не впізнав дівчину в послушнику Досифею.

Батьки не залишали надії знайти свою дочку. Пошуки привели їх до цього монастиря, і під час служби мати Дарії впізнала її серед ченців. Досифею (називатимемо Дарію прийнятим нею ім’ям) знову довелося тікати. Два місяці вона провела у дорозі й дістався до Києво-Печерської лаври. Там Досифей назвався втікачем-селянином та попросив прийняти його до монастиря, але отримав відмову від настоятеля. Досифей вирушив до Китаївської пустині й оселився у викопаній ним невеликій печері, де прожив відлюдником 17 років. Він жив у холодній печері, харчувався корінням та іноді хлібом, який йому приносили ченці.

Життя відлюдника

Слава про святого старця Досифея поширилася по всій імперії. До нього приходили паломники, просили допомоги й поради, повчання та благословення. Досифей міг передбачати майбутнє та зцілювати людей молитвою. Він спілкувався з паломниками через крихітне віконце, а до печери нікого не пускав. До нього приходили різні люди – бідні, багаті, молоді та старі, усім старець допомагав порадою й молитвою. За всі роки відлюдництва ніхто не бачив його обличчя.

Про Досифея почула навіть імператриця Єлизавета. Вона прийшла до Китаївської пустині особисто вклонитися старцеві й попросити у нього благословення. Дізнавшись, що Досифей хоче прийняти постриг, Єлизавета наказала здійснити цей обряд і вважала за честь особисто бути присутньою при постригу. Так Досифей став ченцем Києво-Печерської лаври.

Одного разу молодий чоловік на ім’я Прохор Мошнін прийшов до Києво-Печерської лаври. Юнак також хотів присвятити своє життя Богові й прийняти чернецтво, він шукав духовного наставника та місце для свого служіння. Почувши про Досифея, він вирушив до Китаївської пустині. У 1776 році Прохор отримав благословення від Досифея на служіння в Саровській обителі. Всі православні християни знають цього юнака як Угодника Божого Серафима Саровського.

Таємниця Досифея

Після указу Катерини II про заборону відлюдництва Досифей переселився до Дальніх печер Києво-Печерської лаври.

Існує переказ, що під час чуми Досифей врятував багатьох киян. Перед початком епідемії він роздавав усім, хто приходив до нього, по шматочку ладану й наказав обкурювати ним свої домівки. Багато людей померло під час чуми, не уникли смерті й багато ченців Києво-Печерської лаври. Але ті, хто взяв ладан у Досифея, залишилися живими.

Коли Досифей відчув наближення смерті, він вийшов зі своєї печери, пройшов по келіях братії й у кожного попросив вибачення. Наступного дня його знайшли мертвим у своїй печері. Старець написав передсмертну записку, в якій просив поховати його, не знімаючи одягу, тому що він уже підготував своє тіло до поховання. Досифею було 56 років.

Через кілька років рідна сестра Досифея Агафія приїхала на прощу до Китаївської пустині. Вона вже раніше була у святого старця, коли шукала зниклу сестру. Дізнавшись, що старець помер, Агафія дуже засмутилася й попросила його портрет, щоб помолитися перед ним. На портреті вона нарешті побачила обличчя старця й зрозуміла, що це була її сестра Дарія. Таємниця, яку Досифей зберігав понад чотири десятиліття, була розкрита.

Пам’ять про преподобну Досифею

Після смерті православна церква канонізувала Досифею як преподобну. Її мощі спочивають у Китаївській пустині, біля північної стіни Свято-Троїцького монастиря. Паломники приходять сюди помолитися, попросити зцілення й поклонитися преподобній Досифеї.

Історія життя Досифеї Київської – це свідчення того, як Бог веде тих, хто обрав шлях духовного пошуку й самозречення. Преподобна Досифея змогла подолати всі мирські бар’єри та всі людські умовності, щоб знайти Божу істину.