У 1930-х роках голос Оксани Петрусенко зачарував усю Україну. Співачка здобула неабияку популярність навіть попри відсутність професійної освіти та стала Народною артисткою УРСР. Коли вона раптово пішла з життя після народження другого сина у 1940 році, то її проводжали тисячі шанувальників. Розповідаємо більше про незвичайну долю та добре серце талановитої співачки. Далі на kiyevlyanka.
Дитинство та початок гастрольного життя
Оксана Бородавкіна народилась у 1900 році поблизу Севастополя. Її батько, Андрій Бородавка, служив матросом на Чорноморському флоті, а сам був родом з Харківської області. Під час служби його прізвище змінили на Бородавкін. Саме від батька дівчинка успадкувала чарівний голос, але це був фактично єдиний спадок. Коли доньці виповнився рік, батько помер від туберкульозу.
Мати Оксани, Марія, невдовзі вийшли заміж вдруге, але новий чоловік виявився п’яницею. Життя родини було важким. Оксана з 14 років почала працювати в порту, а також співала на концертах та в церковному хорі. Потім влаштувалась на взуттєву фабрику. Проте таке виснажливе життя не приваблювало юну красуню з сильним голосом.
Тому, коли Степан Глазуненко запропонував їй приєднатись до його музично-драматичної групи, Оксана не вагалась й поїхала з дому. Це були її перші гастролі та початок артистичного життя.
Через декілька місяців вона приїхала до Херсона. Очільником місцевого музично-драматичного театру був Іван Сагатовський, який взяв дівчину в трупу. Катерина Лучицька, його дружина, навчала Оксану сценічній майстерності. Також у театрі Оксана познайомилась зі своїм першим коханням – актором Петром Бойченком. Саме від його імені народився сценічний псевдонім Оксана Петрусенко.
Навчання, кохання та мандри
В країні тим часом вирувала громадянська війна та революція. Мистецтво переживало складні часи й у 1921 році театр у Херсоні розпався. Оксана приєднувалась до мандрівних театральних труп, але врешті вирішила здобути професійну освіту.
У 1923 році вона вступила до Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка, а також брала індивідуальні уроки вокалу. Навчання тривало лише два роки. Невдовзі Оксана закохалася в співака Мефодія Семенюту-Барила та завагітніла. Співак наполягав на аборті, але дівчина відмовилась та розірвала з ним стосунки. У 1925 році вона народила сина, якого назвала Володимир.
Про здобуття формальної освіти вже не йшлося. Оксана шукала роботу. Однією зі спроб стало прослуховування до Харківського оперного театру. Головному диригенту Левові Штейнбергу Петрусенко сподобалась – не лише співом, а й зовнішністю. Він повівся безцеремонно, але Оксана не розгубилась й відштовхнула його так, що диригент відлетів до протилежної стіни кімнати. Звісно, роботу вона не отримала, тож знову вирушила в мандри.
Упродовж наступних років Оксана Петрусенко мандрувала Росією у складі пересувної трупи Сагатовського. На два роки їй вдалось затриматись у Казані після тріумфального дебюту з оперою «Черевички» Чайковського. Працюючи в місцевому театрі, жінка познайомилася зі співаком Василем Москаленком, з яким одружилась. Потім разом із чоловіком працювала на сценах Свердловського та Самарського оперних театрів.
Її майстерність зростала, а ім’я ставало відомим завдяки пісням, які постійно звучали по радіо. У 1934 році співачці надійшло дві пропозиції. До своїх труп її запросили театри Києва та Ленінграда.
Повернення до Києва
Рішення Оксани було швидким. Вона обрала повернутись до Києва, де стала солісткою Київського академічного театру опери та балету. Її голос був настільки сильним, а талант – таким яскравим, що буквально з перших днів у театрі Оксана вже виконувала головні ролі. Це спровокувало багато пліток та заздрості. Про неї говорили, як про чарівницю.
Водночас Оксана Петрусенко стала кумиром публіки. Вона почала співпрацювати з Максимом Рильським, який перекладав для неї оперні партії українською мовою. Співачкою також опікувались Панас Любченко та Андрій Хвиля, які були авторитетами в партійній системі. Оксана їздила на гастролі в Москву, де відвідувала дачу Сталіна та отримала запрошення вдосконалити свій спів в Італії.
Ця подорож так і не відбулась, але її планування мало сумні наслідки для Оксани. Під час репресій у 1937 році заарештували директора театру Яна Яновського, який під катуванням заявив, що Оксана мала намір переїхати до Італії. Співачку звільнили з театру. Вона ледь не наклала на себе руки від розпачу, але поїхала шукати правди до Москви та змогла відстояти своє ім’я.
Варто зазначити, що Оксана Андріївна була людиною щирою та простою. Про це свідчать такі випадки:
- нікому не відома художниця Катерина Білокур почула народну пісню у виконанні Петрусенко по радіо та написала їй листа, до якого доклала декілька своїх малюнків. Оксана передала їх до Центрального будинку народного мистецтва, який відправив до Білокур комісію й невдовзі вона стала відомою на весь світ;
- коли у 1939 році у Львові Оксана Андріївна познайомилась з Соломією Крушельницькою, то відвідувала її, попри можливі ризики.
Зіркова хвороба не вразила Оксану Петрусенко, але недоброзичливих людей на її шляху було чимало, як і чоловіків, які захоплювались нею. Одним з них став маршал Семен Тимошенко. Він приїжджав до Києва у справах, а потім відвідував оперу, адже дуже любив артисток. Вражений красою та голосом Петрусенко, він приходив на кожен її виступ.
Фатальне кохання
Під час роботи у Львові Оксана зустріла та покохала редактора газети «Комуніст» Андрія Чеканюка. Він був молодший за співачку на 9 років. Роман цей був яскравий та палкий. Оксана завагітніла. Дізнавшись про цю новину, чоловік одразу припинив стосунки зі співачкою, адже у нього була дружина та двоє дітей.
Оксана ж повернулась до Києва, де на початку липня 1940 року народила хлопчика. Старший син Володимир приніс матері у пологовий будинок телеграму-запрошення стати солісткою у московському театрі. Це вже було не перше таке запрошення. Скоріш за все, його появою співачка мала завдячувати увазі маршала Тимошенка, який бажав бачити її в Москві.
Оксана відклала рішення до виписки з лікарні, де залишалась ще тиждень після народження Олександра. Вона вже готувалась повертатись додому, коли несподівано відчула слабкість, втратила свідомість та померла. Офіційною версією стало післяпологове ускладнення та тромб, що обірвався.
Проте Києвом одразу поширились чутки, що це було вбивство, замовлене дружиною маршала Тимошенка. Одна з медсестер розповідала буцімто Петрусенко отруїли ціанідом, підсипаним у молоко.
Поховали Оксану Петрусенко на Байковому цвинтарі 17 липня. Її проводжала десята частина мешканців Києва – сотні тисяч шанувальників яскравого таланту та сильного голосу, який став символом України.
Старший син співачки пішов з життя у 16 років від туберкульозу. Молодший Олександр також був уражений туберкульозом кісток, але вижив. У дорослому житті став біологом та захистив дисертацію.
Таким було коротке, але сповнене творчості та кохання життя української співачки Оксани Петрусенко. Вона не шукала слави, але жила чесно та щедро ділилась своїм талантом, розкриваючи його в українських народних піснях.