У Радянському Союзі газети та журнали були важливим джерелом інформації для мільйонів радянських жінок, зокрема й для киянок. Ідеологічний контроль передбачав певні формати жіночих журналів. Вони були спрямовані на формування особистостей з новими ідеалами, надихали на трудові подвиги, славили вождів, розповідали про досягнення в будівництві соціалістичного суспільства. Проте жінка завжди залишалася жінкою, ідеологія не могла стримати її інтереси та прагнення. Радянська влада це розуміла, тому в жіночих журналах, окрім інформації про п’ятирічки та з’їзди комбайнерів, почали з’являтися нові рубрики. В них жінок вчили вести домашнє господарство, публікували рецепти різних страв та розповідали про моду. Далі на kiyevlyanka.
Перші жіночі журнали в радянській Україні
У 1919 році, після встановлення радянської влади в Україні, розпочалася епоха суворого контролю над будь-якою друкованою продукцією. Відтоді цензура не пропускала нічого, що не відповідало радянській ідеології. Жіноча преса не була винятком. У Радянській Україні жіночі журнали видавалися головним партійним органом – Центральним комітетом Комуністичної партії, тому в них висвітлювалися досягнення партії, прославлялися комуністичні цінності та праця на благо соціалістичного будівництва. Особисті або розважальні теми вважалися негідними уваги.
У 1920 році у Києві почали видавати перший жіночий журнал в Україні. Цей журнал став символом радянської епохи. Його зміст був спрямований на виховання жінки як працівниці, громадської активістки та «правильного» радянського громадянина.
Видання це, по-своєму, унікальне, оскільки існує вже понад 100 років. Журнал виходив з 1920 року під назвою «Жінка». У 1945 році він став називатися «Радянська жінка», а під час здобуття Україною незалежності журнал знову повернув свою первісну назву та продовжує видаватися у 2024 році.
З 1923 по 1937 роки в Києві виходив журнал «Праця та відпочинок», також орієнтований на жінок. У цьому журналі, окрім висвітлення трудового та громадського життя, пропагувалася рівність статей, емансипація, важливість поєднання роботи з сімейним життям, надавалися поради з виховання дітей та публікувалися новини культури та відпочинку.
У радянській Україні було ще одне важливе видання – «Жіночий журнал». Воно видавалося в Києві з середини 1920-х років. На той час у киянок не було великого вибору преси, але, на відміну від інших спеціалізованих видань, у цьому журналі приділялося багато уваги обговоренню сімейних проблем, вихованню дітей та побутовим питанням, актуальним для столичних жительок. Статті про моду, поради з ведення домашнього господарства, обговорення культурних подій Києва, театральні анонси та літературні новинки – нарешті жінки могли відчути себе жінками, а не лише членами комуністичного суспільства. Порушувалися питання жіночої освіти, працевлаштування та участі жінок у громадському житті. Це був час НЕПу, коли на короткий період особисте почало переважати над суспільним.
Улюблені журнали киянок
Як згадувалося вище, всі жіночі журнали радянського часу були орієнтовані переважно на висвітлення життя жінки в контексті радянської ідеології. Головним для радянської жінки було розвивати виробництво, працювати на благо партії та народу й бути стійким борцем за справу комунізму. Тому подією величезної важливості були виходи журналів мод Київського будинку моделей.
Журнали «Моди та Моделі» та «Шийте самі» швидко завоювали популярність у киянок. У повоєнному Києві не було вибору навіть звичайного одягу, про модний узагалі не йшлося. Жінки самі шили одяг собі та дітям, тому викрійки з модних журналів дуже цінувалися. Оскільки наклад цих журналів був зовсім невеликим та призначався для всього СРСР, киянки буквально полювали на ці брошури, брали їх одна в одної та копіювали викрійки й силуети моделей.
Серед киянок тривалий час був популярним журнал «Селянка». Хоча цей журнал і був орієнтований на сільських жительок, міські жінки із задоволенням передплачували його. У виданні публікувалися корисні матеріали про ведення домашнього господарства, виховання дітей та про здоров’я. Тут можна було знайти інформацію на будь-яку тему: як зробити заготівлі на зиму, як збудувати гараж, як замінити блискавку на спідниці, як відремонтувати меблі та поклеїти шпалери. У журналі часто друкувалися репродукції відомих художників. Але, безперечно, найпривабливішою частиною журналу були безплатні вкладення з викрійками одягу.
Також у Києві майже кожна жінка була постійною читачкою всесоюзного журналу «Робітниця». Хоч його передовиці були присвячені все тому ж будівництву комунізму та пропаганді ролі жінки-трудівниці, всі шанувальниці журналу знали, що найцікавіше їх чекало на останніх сторінках. Це були кулінарні рецепти, поради щодо догляду за собою, новини кіно й театру, історії життя популярних акторок, літературні новинки та, звісно, мода.
Нові часи
1987 рік відчинив радянським жінкам двері у світ західної моди. У їхнє життя увійшов легендарний журнал «Burda Moden». Він став символом естетики, краси та модних прагнень киянок.
«Burda» пропонувала якісні викрійки в натуральну величину, знайомила читачок з європейським сервіруванням столу та правилами етикету, приділяла увагу модним зачіскам та екзотичним рецептам, давала можливість доторкнутися до світу високої моди. Для багатьох киянок «Burda Moden» стала символом витонченого стилю та свободи самовираження, які були недоступні в радянській повсякденності.
Напередодні розпаду в СРСР з’явилося ще кілька західних журналів – «Cosmopolitan», «Vogue», «Elle», «Shape». Кордони ставали все прозорішими, починалася нова епоха. Західна культура дедалі більше пронизувала повсякденне життя. Українські читачки знайомилися зі світовою модою, відкривали для себе нові можливості, експериментували з одягом та стилем. Це було часом глобальних змін не лише у ландшафті української моди, а й культури загалом.
Жіночі журнали як дзеркало епохи
Попри те, що жіночі журнали були максимально насичені ідеологією, вони відображали різні аспекти життя радянської жінки, допомагали їй знаходити своє місце в суспільстві. Журнали були джерелом новин, знань, натхнення та підтримки.
Жіночі видання, в основному, висвітлювали питання трудового та суспільного життя, але також залишалися простором, де можна було отримати пораду щодо догляду за собою, рекомендації з виховання дітей та підтримки здорових сімейних стосунків. З редакціями журналів існував зворотний зв’язок, кожна читачка могла написати листа та поставити питання, що її цікавило. Відповіді публікувалися на сторінках журналів.
Жіночі журнали об’єднували жінок не лише як трудівниць. Жінки прагнули мати добрий вигляд та доглянутий дім, стежити за новинами культури. Київ завжди був інтелектуальним та культурним центром України, й столичні жінки активно цікавилися театром, кіно, виставками, літературними новинками. Навіть в умовах жорсткої радянської цензури журнали допомагали отримувати різнопланову інформацію та адаптуватися до реальних умов.
Радянські жіночі журнали були відображенням свого часу, вони давали уявлення про те, як змінювалося становище жінок в СРСР, що відбувалося в суспільному житті. Ми згадали лише деякі популярні в той час журнали. Кожне видання по-своєму розповідало про жіночі ідеали, їх прагнення, інтереси та очікування, покладені на жінок.
Але, попри виклики будь-якої епохи, жінка з чашкою кави в руці, яка переглядає журнал, завжди буде символом затишку, гармонії, спокою та пошуку прекрасного серед метушні повсякденного життя.