Наталка Ворожбит – це українська драматургиня, сценаристка та режисерка, яка відома такими екранізаціями як “Спіймати Кайдаша”, “Погані дороги”, “Школа №3” й не тільки. Вона ж є авторкою таких відомих пʼєс як: “Щоденники Майдану”, “Зерносховище”, “Демони” та ін. Далі на kiyevlyanka.
Коротко про драматургиню
Наталка Ворожбит народилася в Києві 1975 року 4 квітня у звичайній родині, далекій від мистецтва. Її мама була продавчинею, а тато бізнесменом. Усе своє дитинство Наталка проводила у бабусі на Полтавщині в селі Савинці.
Навчалась юна Ворожбит у Москві в Літературному інституті імені Горького на факультеті драматургії. Як пригадує Наталка, до вступу в університет вона не відвідувала театрів, пʼєс не читала, але сподівалася стати акторкою. Натомість повʼязала своє життя з театром і кіно в інший спосіб.
Наталка 10 років прожила в Москві й знайшла там першу роботу. Саме на чужині Ворожбит змогла відчути себе справжньою українкою й усвідомити, що українці та росіяни достатньо різні. Всі ці 10 років вона постійно прагнула повернутися додому, адже почувалася наче не у своїй тарілці.
У 2004 році Наталка Ворожбит закінчила навчання, яке, до речі, розпочала ще в 1995 році. Отож, повернення драматургині в Україну відбулося на хвилі Помаранчевої революції. Цікаво, що рішення негайно їхати в Україну, жінка прийняла в Америці. Адже саме тоді вона з чоловіком Максимом Курочкіним була на тримісячному стажуванні за письменницькою програмою в університеті Айови.
Як згадує драматургиня, це були спокійні, просто райські дні. А потім цей спокій розвіяла революція на батьківщині. Наталка з Максимом не знаходили собі місця. Повернувшись в листопаді до Москви подружжя зібрало речі й одразу ж повернулося до Києва.
Як війна вплинула на карʼєру?
До початку війни Ворожбит мала дуже багато замовлень з Росії. Цьому сприяли звʼязки, які Наталка встигла здобути за час навчання, ну й, звісно, гонорари в Москві були в рази більші, ніж на батьківщині.Отож, Наталці вдалося розпочати карʼєру далеко від свого рідного міста. Вона писала сценарії до різних серіалів та повнометражних фільмів. Саме вона входила до колективу сценаристів, які працювали над скандальним російським серіалом “Школа”.
На початку війни Ворожбит мала багато пропозицій співпраці з Росії, але почала відмовлятися. Спочатку росіяни дуже дивувалися чому, а згодом пропозицій ставало все менше й менше. Відтак драматургиня розпочала свою карʼєру в Україні. Вона почала працювати на різних телевізійних проєктах та брала участь у театральних і драматичних фестивалях.
Разом з німецьким режисером Георгом Жено заснувала “Театр переселенця”, в якому переселенці з Донбасу розповідали реальні історії свого життя. А невдовзі за мотивами вистави зняли документальний фільм “Школа №3”. Стрічка отримала гран-прі в секції “Покоління 14+” Берлінського кінофестивалю.
Наталка Ворожбит вважає, що в Україні багато талановитих режисерів, але з кожним з них їй важко працювати. Проте в кіно драматургині простіше, адже там не багато режисерів. Це молоді й надзвичайно талановиті люди з якими легко співпрацювати. Однак душа Наталки більш тяжіла до театру. Попрацювавши на різних платформах Ворожбит врешті вирішила зупинитися саме тут.
В одному з інтервʼю драматургиня зазначила, що глядач не може вийти з театру спокійним чи щасливим. Справжній театр повинен хвилювати, виховувати й змушувати людей думати. Адже щоб просто подивитися щось, не обовʼязково приходити до театру, це можна зробити й вдома по телевізору.
Робота над серіалом “Спіймати Кайдаша”
Все змінилося, коли вона отримала пропозицію попрацювати над сценарієм серіалу “Спіймати Кайдаша”. Драматургиня мало не вперше за час своєї карʼєри отримала від продюсерів повну свободу дій, вона могла робити все так, як хотіла, її навіть ніхто не редагував.
Наталка була присутня на всіх етапах роботи над серіалом. Вона самотужки шукала потрібний реквізит. Ворожбит говорить, що знайти всі необхідні речі було не так вже й просто, але все мало бути так, як драматургиня собі намітила. Вона контролювала все. Під її пильним оком ескіз будинку Кайдашів перероблювався і кардинально відрізнявся від того, який команда спочатку затвердила для фільмування. А годинник, який висів на кухні у Кайдашів, Ворожбит особисто шукала та замовляла. Це ж не просто який-небудь годинник, такі раніше висіли в кожній українській хаті.
Коли серіал “Спіймати Кайдаша” вийшов на екрани, він відразу став обʼєктом бурхливих обговорень. Комусь серіал дуже сподобався, комусь категорично ні. Ворожбит критику не любить у будь-якому її прояві, адже навіть конструктивна критика зачіпає й засмучує. Сама ж драматургиня вважає серіал продуктом за який не соромно.
Серіал “Спіймати Кайдаша” неодноразово критикували за використання суржику. Однак Ворожбит вважає, що саме суржик є українською живою мовою. Й тому саме такою мовою говорять її герої, саме мова робить персонажів живими, а для драматургині важливо, щоб у її персонажів вірили та асоціювали їх з собою.
Попри успіх і сподівання глядачів на другий сезон, драматургиня вперто говорить, що його не буде. По-перше, тому що сам сюжет був побудований так, щоб глядач сам закінчив цей твір у своїй уяві, як вважає за потрібне. Наталка Ворожбит залишила всі можливі підказки, які допоможуть пильному глядачеві уявити фінальну сцену та вважає, що сказала все.
По-друге, Наталка не любить довгих проєктів і 12 серій для неї й так забагато. Та й просто не хочеться псувати очікувань глядачів. А з іншого боку Ворожбит так й не отримала пропозицію щодо продовження серіалу, від якої було б важко відмовитися.
Говорити про цю надзвичайно цікаву особистість можна довго, але однозначно ми можемо віднести її до творців, які творять нову українську драму попри всі обставини, збагачують нашу культуру й прагнуть донести до нас якусь свою думку та змусити задуматися над проблемами сучасності.