Погодьтесь, що мода з року в рік змінюється, але не дарма кажуть, що вона повертається. Інколи на вулицях сучасного Києва можна побачити людей, які одягають речі, які були популярними у 1990-ті роки. Далі на kiyevlyanka.
Ринок – найвідвідуваніше місце
Початок дев’яностих не можна назвати часом багатіїв. Звичайно, до здобутку Україною статусу незалежної держави були ті, хто мав копійку у кишені, і після залишився з набитими гаманцями. І вони мали змогу заповнити свою шафу дорогими і яскравими речами. Але звичайний, так би мовити, робітничий клас, відчули всю силу розвалу Радянського Союзу, який вплинув на економіку, однак, її було варто витримувати задля майбутнього, але їм доводилось стояти не одну годину в черзі за новою парою взуття, бо такого поняття, яке є у сучасному світі – безліч магазинів і широкий асортимент не було. Але навіть не зважаючи на це, жителі Києва знаходили можливість одягатися у щось цікаве, нове й незвичайне, і все це відбувалось на ринках. Так, багато хто із юних мешканців столиці й уявлення не мають, що в далекі 1990-ті роки, для того, щоб обрати собі куртку на зиму, потрібно було не одну годину ходити поміж незліченних рядів базару, на холоді, а потім ще й міряти одежину, яка холодніша за повітря, але утеплятись треба було, як кажуть – “мода потребує жертв”. Так і кожен киянин був жертвою ринку, куди, майже кожні вихідні сходились люди, щоб придбати собі щось зручне, модне, нове, а найголовніше – дешеве.
Що було модним?
В основному мода до киян приходила із-за кордону, а у часи 1990-х показували молодіжні серіали по типу “Беверлі-Хіллз” або “Друзі”, що дають зрозуміти які речі вважаються модними. Тож кожен намагався урвати собі якісь дешеві джинси на тому самому ринку й вже потім робити з них “цукерку”, оскільки, на прилавках пострадянської України знайти те, що популярне десь не було можливим. Далі це були великі й рвані светри, які надавали молоді родзинки. Хоча, враховуючи, що так одягався кожний другий, ніякої унікальності у цьому не було, але мода є мода, і нічого з цим не зробиш.
1990-ті роки – це безсумнівно був економічний спад який відчував кожний житель Києва, але, у той самий час це був ковток свіжого повітря, коли кожен міг проявляти себе як хоче, а не так, як сказав хтось.
Варто не забувати про час “варених джинсів”, коли, завдяки тому ж ринку, куплялись нові джинси, а далі їх доля була – варитись у білизні, і проробивши такі маніпуляції кожен тінейджер мав свій окремий виріб, оскільки кожна “варка” мала непередбачувані наслідки для речі.
Взуттям для кожного слугували кросівки або кеди, а насамперед дівчата, які нарешті вистрибнули з незручних балеток або підборів і відчули полегшення. І, знову ж таки, така мода прийшла з тих самих фільмів та серіалів, де кожен другий взував білі кросівки “Nike” й бігав до школи або, що ще краще, за бандитами.
Звичайно, залишались і ті, хто не міг відмовитись від звичних речей, які були в ужитку до 1990-х років, але, в основному, це були жінки й чоловіки старшого віку, яким була, як і у сучасному світі, не зрозуміла нова мода, яка прийшла до нашого міста.
Кожен мав свій смак
Однак, незалежно від того який тренд був принесений або започаткований, мода – це поняття суб’єктивне, оскільки кожен одягається й одягався у те, що зручно. Так, те що носила молодь у 1990-х роках 20 століття – це безсумнівно було і є зручно. Просинаючись зранку не було тієї головної болі, що треба обов’язково вдягнути діловий костюм або спідницю з підборами, і ходити так цілий день. Натягуєш перші ліпші джинси, футболку зі светром і побіг собі у справах. У той день, коли Україна стала незалежною почали зникати поняття, що кожен повинен однаково виглядати й не виділятись, а для молодого покоління повторювати таке два рази не потрібно. Кияни почали висловлювати свою думку не лише словами й діями, а зовнішнім виглядом, і їм було все одно хто й що скаже.
У сучасному Києві можна помітити й досі широкі подерті штани, великі піджаки, футболки та светри, які багато хто носить. І людям й досі не важливо, що про них скажуть, оскільки мода не буває однакова для кожного.