В історії України можна віднайти велику кількість жінок шляхетного походження, які зробили великий внесок у покращення суспільних процесів, відродження національної ідеї та боротьбу за права жінок. Однією з них є Софія Русова. Далі на kiyevlyanka.
Походить з відомого роду
Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 року в селі Олешня на Чернігівщині. До заміжжя її прізвище було Ліндфорс, що нагадує зв’язок батька Софії з ліфляндськими дворянами. Зокрема, її дідом був російський генерал, який брав участь у війні проти Наполеона. Цікаво, то мама Софії мала французьке коріння – її родина Жерве походила з гугенотів.
При цьому чоловік Софії Олександр Олександрович Русов теж був із видних діячів другої половини 19 століття. Його спеціалізацією була етнографія та фольклористика.
У талановитих батьків – талановиті діти. Сини подружжя Русових були науковцями та громадськими діячами.
Софія Федорівна була видною захисницею української мови. Із закликами викладання рідною мовою вона виступала на всеросійському рівні. Окрім того, вона була членом різних революційних груп, за що постійно перебувала під контролем царської поліції. За свою активну громадсько-політичну діяльність була кілька разів ув’язнена.
Початок революції та національно-визвольної війни в Україні дозволив Софії Русовій проявити себе як ефективну громадянку. Входила до складу Української Центральної Ради та до уряду за часів Гетьманату Скоропадського. Основна її робота при владі полягала у налагодженні освіти в Україні, зокрема, дошкільної та позашкільної. Також вона активно займалася питанням дерусифікації шкіл та українізації освітнього процесу.
З 1919 року стає більш помітною її діяльність щодо захисту прав жінок. У жовтні того року у Кам’янець-Подільську вона долучається до громадсько-політичної організації «Союз українок», у якому Софія Русова очолює культурний сектор.
З 1920 року місто переходить до влади більшовиків. Багатьох знайомих Софії Федорівни розстрілюють. У 1922 році жінка емігрує до Праги та за рік стає професоркою педагогіки Педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова.
Тут вона засновує Національну раду українських жінок. Веде активну діяльність щодо висвітлення Голодомору у світі та просить про допомогу міжнародну спільноту.
“Наші визначні жінки”
У 1934 році у Коломиї виходить з друку книга Софії Русової “Наші визначні жінки”. Праця була приурочена 50-річчю від дня заснування Українського Жіночого Конгресу.
У цій книзі авторка розповідає, що українська жінка завжди мала пошану у народі. Це прослідковується також у фольклорі та творчості відомих письменників, де жінці відводилося особливе та шанобливе місце.
Однак разом з тим українська жінка прагне до більшого визначення – брати участь у політичних процесах та мати можливість займатися наукою.
Першою у своїй книзі Софія Русова згадує Наталію Кобринську, яка своєю громадською працею дійсно відкрила нове джерело культурних скарбів для свого народу. Вона закликала галицьких жінок скинути із себе кайдани темноти, економічної залежності, моральної пригнобленості, сміливо йти до знань.
Окрім Наталії Кобринської, Софія Русова розповідає про Уляну Кравченку, яка у своїй поезії підіймає великий пласт важливих для суспільства питань.
Серед інших відомих жінок авторка згадує Марко Вовчок, Ганну Барвінок, Олену Пчілку, Дніпрову Чайку, Христю Алчевську, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Марію Загірню, Олександру Косачеву, яка більш відома під іменем Грицько Григоренко та інших.
Померла Софія Федорівна Русова 5 лютого 1940 року у Празі.