Для того, щоб у сучасному світі психіатрія була дієвою та якісною, потрібно було пройти багато випробувань та зробити стільки ж помилок. Далі на kiyevlyanka.
Психіатрія: від зародження до XX століття
Можливо це буде дивно для когось, однак поняття про психіатрію, звичайно далеку від сучасного розуміння, пішло ще за часів Київської Русі, коли престол займав Великий князь Київський Володимир, це приблизно 996 роки. Для людей які мали незрозумілий недуг, у сучасному світі ми розуміємо, що це була психічна хвороба, будували спеціальні будівлі, але все, що стосувалось їх догляду, належало до церков, куди також входив й Києво-Печерський монастир. Лікування, звичайно було далеке від “правди”, оскільки, наприклад, потенційно хворим забороняли їсти їжу, яка містить кров живих істот, нібито це була профілактика проти захворювання. Тому для того, щоб психіатрія отримала такий вигляд як має у сучасному Києві й світі, потрібно було пройти багато років.
І вже у XVII-XVIII столітті починає формуватись схоже на наукове ставлення та підхід. Психоз починають вивчати та з’являються розмиті, але розуміння про клінічні ознаки. А у 1670-х роках з’являється закон про те, що психічно хворих не можна осуджувати. А вже у 1690 році до судово-медичної практики впроваджують психіатричну експертизу. Однак, допомога у Києві давалась на неймовірно низькому рівні.
Наступні етапи лікування, які застосовувались у Києві, були ще менш дієві, оскільки туди входило кровопускання, опіки, п’явки, голодування, водолікування, загалом все, що не допомогло б навіть хворому на застуду, а що вже говорити про психічні захворювання.
І, нарешті, у XX столітті психіатрія починає йти у правильному напрямку – до медицини. Всіх у кого виявляли психічне захворювання визнавали хворими, й вони мали право отримувати лікування. Ліквідуються гамівні сорочки та засоби обмеження, які вважались лікувальними засобами.
XX століття стає для психіатрії новим етапом, оскільки у 1905 році, після другого з’їзду психіатрів країни у Києві, прийняли резолюцію, згідно з якою повинен підготуватись проєкт закону про психічно хворих. Для пацієнтів будуються нові заклади, а у 1906 році Іван Сікорський відкриває нову установу для хворих дітей, а згодом починає володарювати Віктор Протопопов.
Віктор Протопопов
Майже на межі століть народжується майбутній вчений Віктор Павлович Протопопов, а саме 1880 року у селі Юрки, що на Полтавщині. Він закінчує гімназію в Ростові-на-Дону й вступає до Військово-медичної академії й у 1906 році завершує навчання з відзнакою. Однак академік В. М. Бехтерєв не відпускає його й залишає при кафедрі психіатрії на три роки. У 1909 році Протопопов захищає дисертацію, у 1911 одержує звання приват-доцента. Він працює у лабораторії Бехтерєва й досліджую соматичні розлади при депресивному психозі, і саме це був початок концепції про патогенез захворювання. А в основу розробки спеціальної методики для вивчення нервової діяльності лягло поняття про умовні рухові рефлекси людини.
Внесок у психіатрію
У 1921 році психіатр відкриває свою кафедру психіатрії у Пермському університеті. Викладає для юних студентів психологію. Також обіймає директорську посаду в Інституті дефективної дитини, однак на цьому він свою діяльність та допомогу не обмежував. Протопопов завідував обласною психіатричною лікарнею, займався організацією психіатричної допомоги та підготовкою студентів до роботи на кафедрі або у лікарні.
Переїжджає спочатку вчений до Харкова, де працює до початку Другої світової війни. І у період його знаходження там, працює над дослідженням яке стосується появою та лікуванням шизофренії. Також не забуває виділяти час на дослідження фізіології вищої нервової діяльності у людей, собак та мавп, все це відбувалось в умовах природного експерименту. І навіть у часи Другої світової війни Протопопов не припиняє своєї діяльності й завершує роботу над монографією та про патофізіологічні основи терапії шизофренії.
До Києва він переїжджає вже у 1944 році й починає працювати у Київському інституті удосконалення лікарів, при інституті фізіології АН УРСР організовує відділ психіатрії та патології вищої нервової діяльності й завідує ним. Видатний вчений багато років виступав головним психіатром, виконував обов’язки голови вченої ради Міністерства охорони здоров’я УРСР.
Віктор Павлович Протопопов помер 29 листопада 1957 року у місті Києві, де й був похований. У столиці чоловік прожив не так довго, але його внесок у нашому місті незрівнянний. Він той, хто вивів психіатрію на новий рівень, зробив велику роботу у дослідах, які стосуються маніакально-депресивного психозу, виявив ознаки цього захворювання і вважається, що вчений дав нову концепцію, і це є найважливіше з усього, що було написано з того часу, як його виділили як окрему нозологічну форму.
Без перебільшення він був унікальною, у своїй області, людиною, яка перевернула світ медицини, й дала можливість зрозуміти психічно хворих людей. Протопопов багато допомагав та віддавав всього себе медицині. Він – це видатний психіатр, який дав можливість розвивати цю сферу діяльності у правильному напрямку, оскільки навіть після смерті його роботи читають та навчаються з їх допомогою.