Київ поєднує серця людей та закохує їх з першого погляду. В історію цього міста увійшло багато романтичних подій. Найважливішою і урочистою з давніх-давен було весілля. На відміну від сучасного, за радянських часів весілля проходило скромно і мало багато різних особливостей. Через десятки років традиції його проведення змінювалися, як і життя киян. Докладніше про це на kiyevlyanka.
Київське весілля у дореволюційний період
1910 року киянки спеціально ходили на прогулянки, щоб показати себе нареченим. Вони гуляли у парках, на площах та центральних вулицях міста, а також відвідували освітні та соціокультурні заклади. Вважалося, що, якщо молодий хлопець подарував дівчині квіти і отримав від її батьків запрошення до будинку, він став нареченим.
Весілля не проходило без вінчання та гулянь. Як правило, молодята та гості веселились вдома. Влітку столи зі смачними стравами та напоями ставили в саду, а в холодну пору року — у квартирі чи приватному будинку під Києвом. До святкування весілля міг приєднатись кожен охочий. Головною стравою на столі був салат Вінегрет. Також було модно робити різні закуски.
З 1917 року кияни почали вінчатися у РАГСі. Сяючого та дорогого вбрання цього дня ні в кого не було. У РАГС приходили у повсякденному чи скромному святковому одязі, наприклад, весільна сукня була біла прямого крою з невеликим коміром довжиною до коліна. Також простою була церемонія реєстрації шлюбу: сплатити гербовий внесок — 20 рублів, заявити про добровільний шлюб і розписатися у книзі реєстрації.
Також за традицією запрошені на весілля гості купували молодятам подарунки. Зазвичай це були практичні та недорогі речі: чоботи, відріз тканини для пошиття одягу, шкіра барана. Щоб зберегти спогади про весілля, молодята брали участь у фотосесії. Зазвичай вона проходила у київських фотостудіях, що знімки були якісними.
Коли була Друга світова війна, кияни відмовилися від розваг та гучних святкувань. Одруження стало для них тихою і скромною подією. Про весілля своїх батьків у воєнні роки згадав киянин Олександр Корчинський:
«Батьки 1949 року розписалися. Зібралися у комуналці. Серед гостей були троє сусідів та батьки матері, бо батько залишився сиротою. На стіл поставили картоплю, оселедець, ковбасу. Один сусід приніс як подарунок домашнє вино, інший завів грамофон. Так і відсвяткували весілля під німецькі ліричні пісні», — розповів він, як пише ukraine.segodnya.ua
Салони для молодят та гроші в подарунок — як змінювалося весілля у радянську епоху?
У 1950-х роках весілля знову проводили весело, а гості почали приносити гроші молодятам. У деяких щасливчиків після весілля залишався запас грошей на півроку. Зазвичай на подаровані гроші вони купували речі для дому: постільну білизну, посуд, меблі.
У цей час повернулася традиція гуляти кілька днів поспіль. Перший день молодята святкували з друзями, колегами, співробітниками, а другий з родичами. Якщо раніше вони приходили до РАГСу на кілька хвилин, то після 1950-х почали приїжджати туди на машинах, прикрашених весільним декором, і були присутні на церемонії одруження.
Підготовка до весілля тривала багато часу. Щоб вибрати ідеальну сукню, туфлі, аксесуари та багато іншого в Києві відкрили салони для молодят. Вони існували до розпаду СРСР. Кияни могли там купити все, що потрібно для весілля та подальшого сімейного життя: одяг, взуття, кільця, посуд, подушки.
У моді з’явилися довгі весільні сукні, але на них, як і раніше, не було прикрас та мережива. Зазвичай їх шили на замовлення. У день весілля з’явилася нова традиція — влаштовувати для наречених поїздки по Києву і класти квіти біля пам’ятників. Невіддільним атрибутом одруження була чаша зі свічок у РАГСі. Її підпалювали від Вічного вогню, як розповідає киянка Тетяна Виник:
«Чашу ми тримали під час реєстрації шлюбу. Я свічку досі зберігаю як оберіг нашої родини», — згадала вона.
Незважаючи на те, що весілля було веселою подією та уособлювало початок сімейного життя, його рідко проводили. Проте невдовзі знайшлося розвʼязання цієї проблеми. Щоб мотивувати молодь одружуватися, багато київських підприємств почали оплачувати весілля.
З 1980-х років весілля поступово ставали більш різноманітними. Молодята запрошували до ресторанів та кафе по 80-100 гостей. Також з’явилася мода дарувати дорогі подарунки, наприклад, сервізи та предмети декору для дому. Найдорожчим подарунком був килим. З кожним роком сукні наречених ставали більш пишними та яскравими. Їх, як і раніше, шили на замовлення. Кожна наречена хотіла мати особливе та унікальне вбрання, яке б ідеально відповідало її смаку та фігурі.
На початку 1990-х у Києві з’явилася ще одна традиція проведення весілля — влаштовувати виїзні церемонії. Працівники РАГСу приїжджали у потрібне місце призначення, щоб організувати вінчання та офіційну реєстрацію шлюбу молодят.
Виїзні церемонії замовляли за межі Києва на пікнік чи базу відпочинку. Туди вирушали молодята на другий день після весілля разом із родичами. Тоді стало модно пускати голубів в небо та запалювати феєрверки після застілля. Святкування одруження вдома було вже рідкістю. Зазвичай весілля та гуляння наступного дня проводили у громадських закладах.
Сучасні модні обряди вінчання після 2000-х років
На початку 2000-х років у Києві з’явилися сині, бежеві та червоні весільні сукні. У день весілля все, що відбувалося навколо, знімали на камеру фотографи та відеооператори. Кращі фотографії кияни традиційно додавали у весільний фотоальбом.
А вінчання поєднувало старовинні та сучасні українські традиції. Молодята вінчалися так, як їхні родичі та знайомі. Вони відвідували церкву, РАГС, ресторан чи кафе, водили весільний хоровод, ламали та їли коровай, танцювали, ставали на рушник та виконували інші весільні обряди.