Ім’я та творчість української письменниці Докії Гуменної довго залишались в тіні історії з багатьох причин. Талановита дівчина народилась на початку буремного XX століття, зазнала репресій, пережила в Києві окупацію в роки Другої світової війни, а потім була вимушена емігрувати за кордон. Водночас саме за межами України вона створила багато цінних творів, які українські читачі мають змогу відкрити для себе у XXI столітті. Далі на kiyevlyanka.
Літературний поклик
Докія народилась у 1904 році в селянській родині у містечку Жашків, що тоді належало до Київщини, а нині є частиною Черкаської області. Батько дівчинки, Кузьма, був власником маленького магазина та шинка, а ще дуже любив музику і книжки. Він багато співав, вмів грати на скрипці та сопілці, сам майстрував інструменти. Вважав, що діти мають неодмінно здобути освіту, адже самому навчатись не довелось.
Тому Докія закінчила спочатку місцеву початкову школу, а потім – Звенигородську гімназію. Далі навчалася у педагогічній школі в Ставищах, де доля звела її з поетом Дмитром Загулом. Саме він вперше побачив у дівчині літературний талант та заохочував її до написання власних творів.
У 1922 році Докія стала студенткою літературно-лінгвістичного факультету Київського інституту народної освіти. У цей час її твори вже почали друкувати в журналах. Також вона увійшла до спілки селянських письменників «Плуг», почала постійно відвідувати збори.
У 1924 році було надруковано її нарис «У степу», який схвально зустріли у спілці. Дівчина захопилась літературним життям – читаннями, вечорами та зібраннями. Тож, закінчивши інститут, залишилась у Києві. На життя заробляла перекладами з французькою, а також писала власні твори.
Весною 1929 року «Плуг» відправив Докію у відрядження по Україні задля вивчення життя та побуту комун. Вражень у дівчини було багато. Їх вона талановито змалювала у нарисах «Листи із Степової України», які зазнали нищівної критики. Річ у тім, що подивившись на власні очі на села Кубані, Запорізької та Дніпропетровської областей, Докія описала їхній занепад внаслідок колективізації. Письменницю звинуватили у наклепі на радянську дійсність, називали провокаторкою та диверсанткою. Як наслідок – виключили з «Плугу» та заборонили друкувати власні твори.
Ховаючи талант
Щоб врятуватись від репресій, Докія тимчасово переїхала до Туркменії. Там вивчала східні мови, захопилася археологією. Пізніше, вже на Київщині, навіть брала участь у розкопках трипільського поселення. Але довго перебувати далеко від батьківщини не змогла і у 1933 році повернулась до Києва. Друкувати свої твори вона не могла, тому працювала секретаркою, стенографісткою та діловодом.
Після початку Другої світової війни не встигла евакуюватись, тому залишилась у Києві. На життя заробляла шиттям, вишиванням та розмальовуванням стін. В цей час Докія познайомилась та почала спілкуватись з Оленою Телігою, а її твори друкували у виданнях «Засів», «Нові дні» та «Литаври». Письменниця також почала працювати над одним зі своїх найбільших творів – романом «Діти Чумацького Шляху».
На початку окупації ще діяла Спілка письменників України. Докії вдалось налагодити стосунки з її членами та навіть вступити до «Просвіти». На жаль, нацисти невдовзі розігнали спілку, а багатьох представників творчої еліти розстріляли в Бабиному Яру, в тому числі й подружжя Теліг.
Докія Гуменна влаштувалась науковою працівницею у музей та практично перестала з’являтись на людях. Перед нею постало питання еміграції й наприкінці Другої світової війни письменниця поїхала до Львова, а звідти — до Австрії.
Там вона змогла упорядкувати свої твори та почати їх видавати. Так, у Зальцбурзі була видана збірка новел «Куркульська вілія», а у 1946 році світ побачили перші частини роману «Діти Чумацького Шляху», чернетки якого Докія вивозила з окупованого німцями Києва.
Потім Докія переїжджала до Словаччини та інших країн Європи, а в 1950 році разом з усіма своїми рукописами виїхала до США.
Життя в США
Загалом, за роки життя поза Україною Докія Гуменна написала та видала понад 20 творів. Серед них – романи «Хрещатий Яр», «Золотий плуг» та «Скарга майбутньому», повісті «Велике Цабе» та «Мана», есе «Родинний альбом» та інші.
Найзначнішим в її творчому доробку називають чотиритомний роман «Діти Чумацького Шляху». В ньому описана соціальна еволюція українського села від кінця ХIХ століття до 1930-х років. Сторінки цього роману зачитувала в прямих етерах українська служба «Голосу Америки».
Окрім літературної діяльності, письменниця брала активну участь у громадському житті діаспори та багатьох культурно-освітніх подіях Нью-Йорка:
- Докія долучилась до заснування Об’єднання українських письменників «Слово»,
- брала участь у діяльності Української Православної Церкви,
- доєднувалась до інших українських організацій.
Померла письменниця у Нью-Йорку 4 квітня 1996 року. Її творчий спадок склав понад 30 томів унікальних творів, які у XXI столітті починають для себе відкривати українські читачі.