Перфекціонізм: сила чи слабкість?

Переважна більшість людей вважає, що перфекціонізм, високі життєві стандарти і постійне прагнення до досконалості свідчать про неабияку силу характеру і високий рівень наполегливості.

Дійсно, вимогливість до себе, до своєї справи, до інших є своєрідним тригером до самовдосконаленням, та й справи йдуть краще, коли ми ставимо «високу планку». Відомо ж бо, що, перемозі в спортивних змаганнях, зазвичай передує важка, кропітка, цілеспрямована праця та особистісна дисциплінованість.

Однак чи все так просто? Редакція kiyevlyanka.info акцентує вашу увагу на темному боці питання.

Він полягає у тому, що часто-густо перфекціонізм є своєрідним виявом безумства, нездорової жаги до досконалості, які ніяк не допомагають в досягненні успіху, а, навпаки, є своєрідною перешкодою. Зазвичай перфекціоністи панічно бояться помилитися, не виправдати чиїхось сподівань.

Як свідчать психологи, ціною такого непомірного максималізму можуть бути емоційні негаразди, депресія чи психосоматичні розлади.

Перфекціоністів можна умовно поділити на три групию

Самоорієнтовані перфекціоністи. Ті, хто накладає на себе нереалістичні мірки досконалості.

Перфекціоністи, орієнтовані на інших. Ті, хто накладає високі вимоги на оточуючих і дуже гніваються, якщо вони не відповідають їхнім стандартам.

Соціальні перфекціоністи. Ті, хто впевнений, що інші очікують від них досконалості. Такі люди вірять лише в обумовлену їхніми досягненнями любов, а також те, що гарне ставлення до себе треба «заслужити». Бідолаги навіть не здогадуються, що людину можна любити «просто так».

Перфекціонізм ілюструє своєрідний парадокс: гідне прийняття власних помилок, а не їх уникнення, є необхідною складовою дорослішання і самовдосконалення. Якраз вони допомагають нам стати кращою версію себе самого.