Час минає, але спогади залишаються назавжди. Корінна киянка Ірина Хорошунова стала однією з тих, хто пам’ятав таємниці минулого й записував їх на папері. Вона пережила німецьку окупацію Києва в період Другої світової війни. Через багато років про її записи дізналися сотні киян. У 2015 році вони були опубліковані в українських виданнях. Читачі переглядали хронологію воєнних подій наче серіал. Неочікувано щоденник став дуже популярним, а біографія Ірини зацікавила жителів української столиці. Далі на kievlyanka.
Що відомо про Ірину Хорошунову?
Попри тяжку долю, киянка вижила та прославила рідне місто унікальними кадрами й записами у воєнні роки. Коли німецька армія тимчасово окупувала Київ, Ірині Хорошуновій було 28 років. Вона жила в одному з будинків, розташованих на Андріївському узвозі. З початку війни вона втратила близьких людей: батько помер від хвороби, а матір була розстріляна. Деякий час поряд із нею були сестра Тетяна та тітка Ольга, але потім Ірині також довелося з ними попрощатися.
Через знатне походження доступ до вищої освіти для Ірини тривалий час був закритий. Її родина походила з відомого козацького роду Маркевичів. Лише у 1951 році вона змогла заочно закінчити педагогічний інститут імені Максима Горького. Щоб заробити гроші на життя, дівчина була згодна на будь-яку роботу. Протягом кількох років вона виготовляла ялинкові іграшки, а потім займалася літературною діяльністю.
Ірині та іншим працівникам видавали продовольчі картки й платили зарплату від 620 до 850 рублів. Також робота в бібліотеці звільняла їх від примусових робіт у Німеччині. Але ніхто не був впевнений в тому, що точно вдасться залишитися в рідному місті. Ірині кілька разів пощастило уникнути арештів, коли вона ховалася у подруг — професорів Київської консерваторії. Також відомо, що разом із ними Хорошунова прожила до кінця життя в комунальній квартирі на Хрещатику. У похилому віці часто хворіла та страждала від гіпертонії, а потім померла у віці 80 років.
Період німецької окупації Києва: воєнні події та нові умови життя
Німецька окупація Києва під час Другої світової війни тривала з 19 вересня 1941 року до 6 листопада 1943 року. Це був найскладніший період у житті киянки Ірини Хорошунової. Внаслідок воєнних подій загинуло декілька тисяч людей та було зруйновано багато будівель. Місто почали відбудовувати лише у 1944 році, почавши з реконструкції Хрещатика. Було докладено багато зусиль, щоб повернути киянам незалежність, а місту — естетичний вигляд.
У перші дні окупації Ірина разом із близькими ховалась у будинку на Подолі. Тоді ніхто не виходив на вулицю. Вибухи не припинялися протягом дня. У місті почалися пожежі. Люди не знали, що буде далі. Вони відчували відчай та жах, коли бачили постріли та палаючі будинки. Магазини та базари були закриті. Нічого не можна було купити. Доводилося їсти те, що залишилося вдома. Ходити на вулицях було небезпечно, адже внаслідок німецького бомбардування всюди розбивалося скло, ламалися двері, стіни та інші частини будівель. Здавалося, що скоро місто буде повністю зруйноване.
Проте, встановивши німецький режим, постійні вибухи припинились і фашисти почали перейменовувати вулиці, розміщувати на дорогах свою техніку й захоплювати адміністративні будівлі. Також вони змушували людей працювати на підприємствах та в громадських закладах або влаштовували допит та їх розстрілювали.
Ірина Хорошунова працювала в бібліотеці на бульварі Шевченка. Разом з іншими співробітниками вона намагалася врятувати від знищення та розграбування книжкові фонди. Взимку будівлю не опалювали, хоча вона була відкрита для відвідувачів. Працювати у таких умовах було нестерпно, але люди були змушені терпіти холод, щоб заробити гроші та уникнути страти або виїзду за кордон.
У період німецької окупації киянка жила на Подолі у своїй квартирі. Іноді вона тікала з дому, коли фашисти влаштовували обшуки будинків неподалік. Під час одного з таких випадків вони заарештували близьких Ірини. Залишившись на самоті, вона вела щоденник, куди записувала усе, що бачила та чула в Києві.
Унікальні записи зі щоденника Ірини Хорошунової, які увійшли в історію
Німецька окупація перетворила Київ на руїни. Вулиці були схожі на поле бою, а навкруги лунали вибухи, розмови німців та звуки воєнної техніки:
«Машини, гармати, піхота — усе змішалося в один безперервний натовп, який біжить геть з міста в бік Дніпра», — писала Ірина Хорошунова в щоденнику, як повідомляє портал istpravda.
Ходити на вулицях було страшно, адже над головою літали снаряди, які падали та вибухали. У багатоповерховому будинку, де жила Ірина, також не було спокою. Налякані сусіди забирали з дому їжу, одяг та ховалися в підвалах, щоб вижити.
Через постійні пожежі в небі було помітно чорний дим. Постачання води в будинки припинилося, після того як фашисти підірвали київський водоканал. У місті тривалий час відбувалося хуліганство: люди крали продукти й речі, які були в магазинах та на прилавках. Тим часом окупанти встановили в Києві німецький режим. Вони розклеювали на вулицях портрети Гітлера, політичні заклики та правила пересування на дорогах. Також німці заходили у квартири киян та виносили звідти все, що хотіли. У готелі на головній вулиці Хрещатик проживали представники німецької комендатури, тому там часто зупинялись машини й солдати. А місцеві жителі лише зі страхом спостерігали за тим, що відбувалося навколо.
Німці влаштовували погроми, розстріли, допити, видавали накази та слідкували за їх виконанням у місті протягом усього часу окупації. Попри це, українські військові використали проти них ефективну та потужну тактику бойових дій, яка змусила окупантів відступити та визнати поразку. Шлях до перемоги був дуже складний. Ірина Хорошунова писали про тисячі поранених людей, які постраждали внаслідок німецьких обстрілів, та руйнування місцевих пам’яток й будинків. Зрештою, у 1943 році на головній вулиці Києва пройшов парад українських захисників, які звільнили місто від окупації.