Кожного року батьки замислюються над питанням: “Чи варто віддавати свою дитину у 6 років?”, і кожен має на це питання багато відповідей, однак у цій статті є відповіді, які допоможуть прийняти рішення. Далі на kiyevlyanka.
У якому віці у Києві віддають дітей до школи?
Є певний вік, до якого кожна дитина повинна піти до школи – це 7 років. Однак, кожна сім’я самостійно вирішує коли їх малюк готовий до нового кроку у житті. Це може бути від 5 до 7 років. Але у Києві стає все більше першокласників саме у віці 6 років. Однак психологи наголошують, що перед тим як віддавати дитину, потрібно впевнитись у її готовності.
Як побачити готовність дитини?
Кожна дитина, яка проживає у Києві, має свій окремий тип виховання та допитливості, однак є спільні речі, на які може звернути увагу кожен батько, перед тим як приймати рішення, щодо вступу до першого класу.
Найголовнішою складовою є психологічна готовність, яка поділяється на 5 підгруп:
- Фізіологічна;
- Інтелектуальна (пізнавальна);
- Емоційно-вольова;
- Соціальна;
- Мотиваційна
Фізіологічна, із назви вже зрозуміло, що це пов’язано з фізіологічним станом дитини. Тобто, якщо малюк має якісь вроджені захворювання, які впливають на розвиток, або отримані травми, наприклад, струс мозку, то краще ще рік або два зачекати із подачею документів до обраної школи.
Інтелектуальна відповідає за здатність мислення та пізнання навколишнього середовища. Також сюди включають обізнаність, наприклад знання кольорів або фігури, однак якщо дитина не знає, що таке ромб, це не означає, що у Києві школи не візьмуть її у перший клас. Допитливість у будь-якому віці важлива. Діти вже у перші роки свого життя кожного дня пізнають щось нове. Також важливо, щоб у дитини, мінімально, але була розвинута пам’ять, для цього у садочках або вдома вчать вірші. Під час навчання буде легше запам’ятовувати новий, навіть нецікавий, матеріал.
Емоційно-вольова готовність – вміння контролювати свої емоції, бути навченим слухати й намагатись не перебивати. Дитині буде важко сприймати нову інформацію, якщо не буде сфокусованості на вчителі, який намагається донести матеріал до учнів. А ще важче це буде відбуватись, якщо у класі хтось буде паралельно розмовляти.
Соціальна складова – це базові вміння спілкуватись, як з однолітками, так і дорослими. Зазвичай діти набувають цього у дитячих садках або на ігровому майданчику. Кожного дня, прогулюючись Києвом можна побачити кількість дітей, які ведуть бесіди з однолітками, частіше за все дорослим вони не зрозумілі, однак малеча таким способом розвиває свої соціальні навички. Тому залишати дитину вдома, бо батькам не хочеться зранку або у завірюху кудись йти, буде помилкою. Так вони відбирають у своїх нащадків можливість пізнати світ.
І остання, однак не менш важлива, мотиваційна готовність. Це формування бажання дізнаватись щось нове, ходити до школи або гуртків. Звичайно, кожній дитині, та навіть дорослому, іноді хочеться залишитись вдома й мінімізувати кількість спілкування, і це нормально, тому такі випадки не підпадають під мотиваційне визначення.
Все залежить від батьків
Кожного року у Києві народжуються сотні дітей і кожні батьки беруть на себе неймовірно велику відповідальність. Кожна дитина – це віддзеркалення старших, які виховують. Можливо, для когось це може здатись тягарем, відповідати за когось, однак варто лише спостерігати за своєю та дитячою поведінкою. Розмовляти зі своїм малюком, оскільки, якщо брати до прикладу Радянський Союз, то тоді не було прийнято, що дитина має свою думку, почуття та бажання. Як мати або тато каже, так і повинно бути. Такий підхід до виховання максимально не правильний, оскільки так вбивається дитяча допитливість, думка, воля та характер. Коли дитина дорослішає можна, звичайно, пропрацювати всі дитячі травми та проблеми з психологами, однак це не вирішує того, що батьки не відносились до свого меншого покоління як до рівних, якими вони, безсумнівно, є.
Залежить від батьків рішення коли та у яку саме школу віддавати дитину. Це може бути звичайна державна школа, яка розташована, наприклад, біля Політехнічного інституту, або ліцей на Хрещатику, до якого ходять лише заможні діти. Однак навіть у такому виборі, варто враховувати думку дитини, оскільки саме їй потрібно буде ходити туди довгі роки.
Кожне рішення потрібно зважити та обміркувати всією сім’єю. Також батьки самі обирають вік дитини, у якому вона повинна йти до першого класу, лише вони знають її найкраще. Безумовно, є вікові стандарти, яких потрібно дотримуватися, однак, якщо малеча вже у 5 років має жагу до знання, а у садочку все, що можна було, вона вже дізналась, то у такому випадку немає жодних сумнівів, що час для шкільного життя настав.
Школа – це важкий час для дітей та батьків. Перші вчаться пристосуватись до навколишнього середовища, дізнаються, що у життя бувають злети та падіння, а також як спілкуватись та знаходити спільну мову з будь-ким. А для других важко тим, що будується майбутнє дитини, яка вже не знаходиться кожну годину вдома біля матері та батька, а також вона вже не так потребує своїх батьків.
Важливо вивчити поведінку своєї дитини, щоб знати про її готовність до вступу, а також довіряти їй, оскільки всі рішення, які малеча приймає, впливають саме на її життя і дають уроки.