Сьогодні весілля – це не просто традиції і ритуали, це казкове свято. Дівчата місяці готуються до цього особливого дня. Підбирають сукні, макіяж, місце проведення. Сучасні наречені відійшли від розуміння традиційного весілля, зараз свято більш тематичне, або взагалі камерне, коли наречені просто йдуть розписуються і святкують у вузькому колі друзів та близьких. А раніше весілля було великим святом, про нього могли знати цілі містечка, а вельмишановні жителі Києва навіть подавали описи в газети, щоб якнайбільше людей прийшло подивитися на церемонію. Робилось це для того, щоб більше людей обговорювали весілля та його святкування ще певний час. Адже чим більше людей знали про весілля, тим престижнішим і багатшим воно вважалося. Також були свої певні правила у Києві минулих століть. Далі на kiyevlyanka.
Все про київське весілля
В дореволюційному Києві за місяць до весілля починалися різноманітні обряди і традиції заручин, сватання, а також знайомство з батьками. Відомий письменник Іван Нечуй-Левицький згадував, що в Києві головним місцем знайомства вважалася площа біля Братського монастиря на Подолі.
Сюди щовечора приходили неодружені дівчата та молоді хлопці, у пошуках другої половинки. Що ж стосувалося Київської області, то тут більше дотримувалися старовинних традицій, знайомилися на вечорницях, або на великі свята. До того ж на таких зустрічах був старший, який дивився, щоб не було неприйнятної поведінки, адже до весілля дівчата мали бути цнотливими.
До речі традиція свататися та знайомитися з родиною нареченої запозичена як раз з невеличких сіл та міст під Києвом. Але в Києві був один маленький нюанс, якщо хлопець приходив на знайомство з батьками до дівчини, він уже вважався нареченим і батьки починали підготовку до весілля. Тобто сватів до будинку нареченої майже не приводили, як це було заведено раніше.
Час одруження дівчат у Києві наставав у 18 років, одразу після закінчення пансіонів. Чоловіки починали думати про одруження з 20 років. У Київській області дівчата виходили заміж раніше, починаючи з 15 років.
Основні правила заручин за етикетом
У 1889 році була написана книга “Правила світського життя та етикету. Хороший тон”. В ній був цілий розділ про шлюб. Ця книга рекомендувала в першу чергу батькам упевнитися в серйозності намірів молодят. Також до весілля, хлопець мав дізнатися більше про свою обраницю у її подруг, про всі її смаки та вподобання, в той час, як дівчатам потрібно було слухати лише батьків. Досить часто бувало і таке, що наречених для своїх дітей обирали батьки, тому що треба було дотримуватися відповідності свого статусу, або ж це могло бути одним з варіантів збільшення бізнесу. День заручин вважався виключно родинним святом, тому що на ньому молодята обмінювалися обручками.
До речі на обручках робилося гравіювання з ініціалами молодят, а також датою заручин. Наречений мав подарувати нареченій обручку з чистого золота найвищої проби, в свою ж чергу батьки нареченої починали готовити придане. В Києві це були прикраси, облігації, документи на землю тощо.
Весільна мода
Стосовно весільної моди в ті роки в Києві також були свої правила.
Весільна сукня мала бути білого або кремового кольору з шовку. До речі сукню мала шити наречена або її мама самостійно. Дівчата з більш простих сімей замовляли сукні з кашеміру на вулицях Хрещатик та Фундуклеївська. У комплекті з сукнею йшла завжди фата з вуаллю. Вважалося, чим довша фата ти більше щасливих років буде у шлюбі. Чоловіча мода була не такою вишуканою. Це була біла сорочка, штани класичного крою та приталений фрак. Додатковим аксесуаром міг бути капелюх. Костюм прикрашали бутоньєркою.
Основні правила святкування
Свято робили в будинку нареченої, туди запрошували музик, а також помічників, які працювали на кухні та підносили страви гостям. Пригощали гостей дуже дорого. Це були різноманітні закуски, обовʼязково декілька видів мʼяса та птиці. Заможні родини ставили на весільний стіл дичину. Молодий кабанчик, заєць або перепілки. Великою популярністю користувалися і рибні страви. Яке весілля було без запеченого осетра або кавʼяру? Солодкий стіл був не менш помпезний. Були різноманітні солодощі. Десятки видів цукерок, обовʼязково київські цукати, а також весільний торт. І чим незвичніший він був, тим дорожче коштував. Батьки нареченої діставали найкращі напої зі своїх погребів. Це було різноманітне вино, горілка, а також різноманітні настоянки. Таке святкування могло тривати усю ніч, а потім молодята їхали до себе додому, якщо батьки разом дарували будинок, або ж чоловік забирав наречену до своїх батьків. Особливої уваги потребують і подарунки того часу.
Це могли бути сервізи для прийомів або чаювань з дорогого фаянсу, кришталевий посуд, також досить часто дарували дорогі тканини для можливості пошиття костюмів та суконь. Особливо цінувалися картини, тому ще це завжди були оригінальні картини відомих художників тих часів, а також це могли бути предмети інтерʼєра. Подарувати масивну суконну шафу з червоного дерева було нормою. Бувало, що молодята разом робили подарунки батькам один одного у більшості випадків це також були картини або великі годинники для вітальні.
Весільна фотографія 19 століття
Ну яке ж весілля без фотографій. Звісно, кожна поважна родина хотіла мати знімки на згадку. Тому фотографія була невідʼємною частиною весілля. Були запрошені фотографи на свято, але більшою популярністю користувалися фотографії в фотосалонах. Тому що там треба було лише виставити світло, а також молодята могли користуватися реквізитом, що дозволяло зробити фотографії більш легкими і не такими серйозними. Але деякі молодята дозволяли собі невимушені кадри на вулиці біля квітучих дерев, або навіть біля церкви.
Послуги весільного фотографа могли дозволити собі лише заможні кияни. До речі окрім весільних фото було досить модно робити сімейні портрети, на яких окрім молодих були головні члени родини батьки, бабусі і дідусі, а також брати та сестри.
Весілля того часу це було свято не лише для родини, а й для усієї столиці. В деяких столичних газетах навіть була колонка про одруження тої чи іншої пари, потрапити сюди означало, що весілля запамʼятається надовго. Розміщення оголошення коштувало досить дорого, але батьки нічого не шкодували для своїх дітей. Деякі київські модниці замовляли тканини для суконь за кордоном, а моделі суконь обирали і перешивали з європейських. Це був справжній весільний бум. Навіть скуповувався найкращий посуд. Чоловіки намагалися також виглядати якнайкраще. А для деяких це був щасливий квиток у батьківський бізнес, або навіть у розширення бізнесу, якщо батьки приймали участь у виборі нареченої або нареченого. Кожна родина намагалася зробити весілля якнайкраще. Звісно деякі традиції з минулого київські родини залишали. Наприклад, попросити руки в батька нареченої вважалося великим знаком поваги, тому чоловіки готувалися до таких зустрічей. Також залишили традицію благословення молодих, для цього батьки купували вишиті та позолочені ікони. А от дівич-вечори не були такими традиційними, як у київський області. Київські дівчата збирали найкращих подруг напередодні весілля і ділилися своїми переживаннями за келихом легкого вина. Іноді це навіть були ночівлі, щоб допомогти зранку нареченій зібратися. Традиції ж з розплітанням кіс та співами лишилися за межами столиці. Сьогодні весілля це більш вечірка, а не традиційне свято, але бувають і виключення. Деякі дівчата полюбляють традиційні обряди, тому досить часто можна побачити весілля у національному музеї Пирогово.
