Раніше мешканці Київщини дотримувалися суворих правил щодо особистої гігієни. Наприклад, митися жінкам можна було у певні дні. Крім того, заміжнім добре виглядати було негоже. Тож як киянки раніше доглядали за собою, читайте в нашому матеріалі на kiyevlyanka.
Формати краси
Тоді формат краси серед мешканців Київщини був наступний: середній зріст та вага, чорне або русе волосся, обличчя зі здоровим рум’янцем. Повних чи худих привабливими не вважали. До речі, рудих дівчат вважали негарними.
Основними ознаками дівочої краси були біла шкіра та рум’янець. Ознакою жіночності в ті часи вважалося довге та доглянуте волосся. Тобто це була довга, товста коса. Мешканці Київщини вірили, що у волоссі зосереджується життєва сила. Тому жінки не викидали чуприну просто так, після стрижки. Її кидали у воду, щоб росла коса довга – як вода, або закопували під вербою, щоб волосся росле довге, як верба. Волосся до речі мили травами та квітами. Наприклад, ромашкою.
Косметика
До речі, косметику купували тільки мешканці міст. Жінки, які жили в селі нею не користувалися. Це вважали розкішшю. В селі на Київщині рум’янець наводили калиною. Щоб шкіра була білою, дівчата намазували обличчя сметаною. Чорні брови – підмальовували вуглинками з печі. Жир був кремом для рук та блиском для губ. Також губи підмальовували калиною. А щоб стати ще гарнішими, дівчата вплітали грона калини у волосся і вінки.
Не користувалися мешканки сіл і парфумами. Щоб усунути неприємні запахи вони користувалися запашними травами. Наприклад, м’ятою чи липою. Також в селах дівчата вірили в особливі властивості любистку. Це був засіб для викликання симпатії у хлопців.
Проте в місті киянки використовували косметичне мило. Жінки мили ним руки, вмивалися та користуватися парфумами.
В селах на Київщині у 19 столітті майже не користувалися косметикою, бо вважалося, що макіяж був атрибутом жінок легкої поведінки або акторів.
Мешканці Київщини милися у балії. Приблизно раз на тиждень.
Слід звернути увагу і на жіночу інтимну гігієну. В ті часи жінки активно використовували трави, насамперед такі, як чистотіл, ромашка, череда, м’ята. Ними не тільки милися, але й використовували при запальних процесах. Наприклад, якщо жінка застудилася або в неї були складні пологи чи порушеннями менструального циклу. А відвар з меліси був профілактичним засобом жіночих хвороб.
Також жінки піклувалися про інтимний догляд. Тоді не було прокладок і цю функцію виконувала сорочка.
А ось одяг жінки в селах прали не часто. Приблизно кілька разів на місяць. Адже цей процес був дуже важким. Зокрема брудний одяг замочували в окропі, у якому розводили попіл. Далі одяг вижмакували руками, викручували та несли на річку полоскати.
Сорочки з менструацією, прали першими та робили це окремо від іншого одягу. Крім того, заборонялося кільком жінкам прати ці сорочки разом. Вважалося, що таким чином можуть з’явитися хвороби.
Радянські часи
В ті часи киянки не могли користуватися різними б’юті-процедурами, які є популярними в 21 столітті. Фарбування волосся – не виключення. Гарного вибору фарб для волосся тоді не було – чорний, рудий або блонд.
В середньому цей процес займав від чотирьох до шести годин. Це дуже шкодило волоссю, особливо, якщо фарбували волосся в блонд.
А для того, щоб пофарбувати волосся у каштановий, замість фарб була хна або басма. Проте якщо результат був невдалим, то киянкам доводилося ходити так, адже позбутися кольору було дуже складно. Фарбували волосся зазвичай в перукарні. Проте це коштувало досить недешево. Тому багато мешканок столиці робили це вдома.
