Поціновувачам етнічних українських прикрас добре відома «Прикрасна майстерня Маковія», що в Києві. Створенням унікальних намист та вінків у ній займається її власниця Ольга Троян. Прикраси ручної роботи носять Ольга Сумська та учасниці гурту «ДахаБраха», а попит на них постійно зростає. Більше про історію Ольги та її любов до української культури розповідаємо в статті на kiyevlyanka.
Ольга або Маковія
Ольга Троян народилась 14 серпня на Донеччині. Мама хотіла назвати її на честь релігійного свята Маковією, але не ризикнула дати донечці настільки незвичне ім’я. Проте в родинному спілкуванні воно збереглось, а згодом стало в пригоді для назви майстерні прикрас, яку вигадав Ольжин чоловік.
Та це сталось через багато років, а у той час маленька Ольга жила переважно у російськомовному середовищі й власноруч майструвала перші прикраси, які гордо носила, а ще наспівувала українські пісні. Здобувати вищу освіту дівчина вирішила у Києві. Тоді вона мріяла стати науковицею та обрала біологічний факультет КНУ імені Тараса Шевченка.
На другому курсі Ольга стала учасницею фольклорного гуртка «Роксоланія», почала вчитись співу. Однією з викладачок була Олена Цибульска, вокалістка гурту «ДахаБраха». Саме у неї дівчина одного разу побачила власноруч змайстровані сережки. Олена пояснила, що зробити їх було досить легко й порадила Ользі також спробувати.
Тож, вона купила вовну та почала валяти намиста. Перший виріб подарувала саме Олені Цибульській і так розпочала свій творчий шлях – придбала необхідні матеріали та інструменти, почала їздити в експедиції, вивчати різноманітні техніки плетення вінків та занурюватись в автентичну українську атмосферу.
Також Ольга багато спілкувалась з етнографами, зі спеціалістами музею Івана Гончара. Вона прагнула сформувати власне бачення, ґрунтуючись на справжніх українських традиціях. На жаль, багато з них є спотвореними та викривленими за радянських часів, а мистецтво створення прикрас більшою мірою перетворилось на поп-культуру та створення продуктів для мас-маркету.
Ольга обрала інший шлях і врешті вирішила перетворити хобі на бізнес.
«Прикрасна майстерня Маковія»
Власну майстерню Ольга Троян створила в Києві у 2009 році. Продаж своїх виробів вона почала через звичайну сторінку в соціальній мережі Facebook. Річ у тім, що майстриня також захоплюється фотографією, тому вона власноруч робила знімки своїх виробів та розміщувала у соціальній мережі.
Замовлення їй почали надходити практично одразу – до 10 на день. Ольга не використовувала ані спеціальну рекламу, ані інші інструменти просування, але нові клієнти з’являлись кожного дня. Врешті, коли кількість щоденних замовлень зросла до сотні, вирішила оптимізувати цей процес, а також шукати учнів.
До народження дитини Ольга також була учасницею гурту «ДримбаДаДзиґа», який мав багато виступів та гастролей, в тому числі у Молдові, Грузії, Італії, Об’єднаних Арабських Еміратах. Ці подорожі були яскравим джерелом натхнення, а одяг та прикраси майстриня виготовляла сама. При цьому продовжувала працювати у власній майстерні, часто робила замовлення в дорозі, а одного разу навіть створила намисто в літаку.
Все ж, пріоритетом для Ольги є творчість, а не комерція. Вона працює над замовленнями індивідуально та не приймає побажань на кшталт «яскравий вінок із маків». Майстриня занурюється глибоко в українську культуру, вивчає відмінності у створенні прикрас різних регіонів та мріє про створення колекцій одягу, намиста та вінків, що повністю відповідали б тій чи іншій місцевості.
Щодо техніки, то вона опанувала також японський підхід виготовлення квітів з глини, що має назву «деко-клей» і «модерн-клей». Квіти з цього матеріалу нагадують і тканину, і папір, та є більш довговічними та зручними в роботі. Саме такі квіти Ольга використала у власному весільному вінку. Його вона зберігає вдома за іконами – відповідно до давньої традиції. Вона має багато замовлень на цей традиційний аксесуар нареченої, без якого в минулому неможливо було уявити українське весілля.
Мода на українську автентику
У ХХІ столітті Ольга Троян відзначає підвищений попит на українську автентику, як серед поціновувачів та знавців, так і серед широкої публіки. Особисто майстрині не до смаку популяризація традиційного одягу та прикрас як своєрідної поп-культури. Водночас такий підхід допомагає залучити більше коло українців до вивчення власних коренів та традицій:
- вінок був для дівчини найбільшим оберегом та багато розповідав про її долю; його навіть трактували як засіб зв’язку з надприродними силами
- особливою силою наші предки наділяли також намиста, які мали перехоплювати всю негативну енергію, спрямовану на їх власниць
- вважалось, що намисто рветься саме через її накопичення, а якщо його перенизати, то так можна знищити негатив.
Ольга не вірить у забобони, але водночас відчуває особливу магію створення вінків та намиста. Ніколи не сідає за роботу втомленою чи в поганому настрою. У повсякденному житті майстриня також постійно носить прикраси власного виробництва, навіть поєднуючи їх зі звичайним одягом. Вона щиро закохана у власну справу та продовжує вдосконалюватись у ній щодня.
Джерела:
- https://localhistory.org.ua/texts/statti/prikrasi-z-istoriieiu-u-kilka-stolit-abo-prikrasna-maisternia/
- https://gazeta.ua/articles/fashion/_namisto-ce-v-pershu-chergu-oberig-dizajner-olga-troyan/818969
- https://marieclaire.ua/uk/lifestyle/kolo-traditsiyi
- https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/treba-kopaty-hlybshe