Правобережжя Києва виблискує золотими маківками церков та храмів. Столиця є осередком релігійного життя та зачаровує розмаїттям споруд для богослужіння. Кожна з будівель має свою історію, сповнену дивовижними подіями. Однією з найцікавіших релігійних установ Київщини є Покровський жіночий монастир. Далі на kiyevlyanka.
Неочікуване передбачення
Будівництву Покровського монастиря передувало незвичайне передбачення.
У середині ХІХ століття на місці храму розташовувався великий сад, господарем якого був Йосиф Диковський. Одного разу він прогулювався разом з преподобним Феофілом Київським, який неочікувано зупинився біля старого дуба та сказав, що це місце святе. Власник саду запевнив знайомого, що подібне неможливо, адже на свята у цьому саду збирається молодь і влаштовує гріховні розваги. Проте Феофіл наполегливо доводив, що на це місце зійде Божа благодать, після чого буде збудовано храм. Замість саду подвижник бачив жіночий монастир, засновницею та керівницею якого повинна була стати царська особа.
36 років потому передбачення здійснилося.
Історія становлення
У 1888 році княгиня Олександра Петрівна придбала землю в районі Лук’янівки. Жінка планувала збудувати монастир та була дуже здивована, коли почула про давнє передбачення Феофіла Київського.
У 1889 році розпочалося спорудження майбутнього храму, а княгиня переїхала туди, не очікуючи завершення будівництва. Згодом Олександра Петрівна прийняла постриг з ім’ям Анастасія.
Внаслідок нещасного випадку княгиня захворіла, що завадило їй повноцінно ходити, але регулярні молитви у стінах храму допомогли жінці одужати.
Протягом життя Олександри Петрівни на території жіночого монастиря було споруджено келії, господарчі корпуси, безоплатну аптеку, лікарню з власною хірургією, у якій було встановлено перший у Києві рентгенівський апарат. Також було збудовано морг, цвинтар, пральню, кухні та їдальні, притулки для сліпих та невиліковно хворих, для жінок з хронічними хворобами та для людей з інфекційними захворюваннями.
Завдяки підтримці родичів княгині Покровський монастир став найбільшим на той час благодійним закладом Києва.
У 1896 році розпочалося будівництво головної споруди на території Покровського монастиря. Нею став Миколаївський собор, який вважається найбільшим храмом Києва.
У 1900 році Олександра Петрівна померла, але розвиток її монастиря продовжувався ще протягом 25 років. Організацію процесів у жіночому монастирі взяли на себе сини княгині Миколай і Петро. Також було прийнято рішення щорічно виділяти на розвиток храму частину бюджетних коштів.
У 1925 році Покровський жіночий монастир було закрито більшовиками. Згодом, в умовах німецької окупації, роботу храму було відновлено, але замість 30 корпусів залишилося лише 7.
У 1981 році в купол Миколаївського собору влучила блискавка. Пожежу вдалося загасити, але протягом наступних 10 років храм поступово перебудували з дерев’яного в кам’яний. Водночас відбувався художній розпис стін церкви.
На початку 2000-х років до складу монастиря повернули частину втрачених земель.
Структура та правила монастиря
Свято-Покровський жіночий монастир розташований за адресою Бехтеревський провулок, 15 та належить до Київської єпархії Українських православних церков.
Станом на 2025 рік загальна кількість жителів храму становить 169 осіб, з них – одна ігуменя, 11 схимонахинь, 58 черниць та 99 послушниць.
Для прийняття постригу необхідно пройти випробувальний термін послушниці.
У робочі дні в монастирі проходять вечірнє богослужіння, опівнічниця та літургія. У неділю та у святкові дні відбуваються рання та пізня літургії.
