Сьогодні ім’я родини Ханенко відоме в усьому світі. Завдяки колекціонерці Варварі Ханенко та її чоловікові, загальними зусиллями було зібрано найбільшу колекцію різноманітних творів мистецтва. Саме ця колекція стала основою п’яти відомих музеїв. Але на превеликий жаль, ім’я Варвари Ханенко було надовго забуте, а архіви зникли містичним чином. І лише в 1999 році Національний музей мистецтв отримав законне ім’я своїх засновників. Далі на kiyevlyanka.
Коротка біографія
Варвара Ханенко, дівоче прізвище Терещенко народилась 9 серпня 1952 року. Вона була третьою дитиною в родині відомого мецената Миколая Терещенко. Взагалі родина Терещенко заслуговує окремої уваги, тому що вони так багато зробили для становлення культури та економіки України, що одним реченням описати важко. Дід Варвари Артемій Терещенко заробив свої статки на цукровому виробництві, але перед смертю заповідав витратити 80 відсотків своїх заощаджень на благодійність. Насправді прослідкувати важко, чи його син Микола в повному обсязі виконав заповіт батька, але відомо, що Микола був ініціатором і фінансував створення у Києві училища для сліпих та училища для глухих. Також він брав активну участь в будівництві кількох жіночих гімназій у столиці. Найбільший грошовий внесок у розмірі понад 150 тисяч Микола вклав у будівництво Національного Політехнічного інституту.
Микола робив велику ставку на розвиток освіти, а от його діти мали жагу до мистецтва. Його старший син Іван, зібрав велику колекцію картин, яка згодом стала основою картинної галереї в Києві. А донька Варвара зі своїм чоловіком присвятили своє життя пошуку та збору колекції унікальних витворів мистецтва і збудували свій музей.
Велика пристрасть
Через те, що за дивних обставин архів Варвари зник, важко простежити, за яких обставин вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Богданом Ханенко. Історики припускають, що знайомство відбулось у 1870 році в Петербурзі.
Богдан Ханенко не був занадто заможним паном, але мав походження з давнього козацького роду. Його предками були гетьман правобережної України Михайло Ханенко, а також хорунжий Кирила Розумовського, Микола Ханенко.
Любов до колекціонування прокинулась в серці Богдана досить рано, але за іронією долі місце його роботи було поруч з антикварними магазинами, тому саме там він почав звертати увагу на витвори мистецтва. І все ж таки, збирати велику колекцію він почав після одруження з Варварою, коли закохані відправились у весільну подорож до Італії.
У своїх спогадах Богдан розповідав, що маршрут подорожі був спочатку до Венеції, потім молодята поїхали до Риму. І в кожному місті вони купляли витвори мистецтва. На той час експертної у мистецтві подружжя не мало, але мало гарний смак, завдяки чому їм вдалося обрати досить непогані полотна для колекції.
Дуже різні, але такі рідні
Вже в 1881 році молоде подружжя переїжджає до Києва. Саме тут почалось будівництво музею. Батько Варвари подарував молодому подружжю будинок, хоча в деяких джерелах мова йде про продаж. Будинок знаходився по вулиці Терещенківська 15. Увесь другий поверх подружжя відвело для збереження своєї колекції. Там же згодом було проведено ремонт, було створено виставкові зали в стилі італійського Ренесансу. Подружжя Ханенків займалось однією здавалося б справою, але підхід в кожного з них кардинально відрізнявся.
Богдан вирішував всі економічні та фінансові питання. Також закривав всі юридичні питання. Він активно пропагував створення музею саме в Києві. Завдяки своїй наполегливості, вдалося отримати дозвіл, а згодом і відкрити Художньо-промисловий музей імені Государя імператора Миколи Олександровича.
У виборі витворів мистецтва Богдан Іванович віддавав перевагу світовим шедеврам і роботам відомих італійських та голландських митців. А от витончена Варвара обирала українське мистецтво і звісно ж ікони. В їх колекції налічувалось понад 70 російських та українських ікон з різних куточків країни. Разом з відомими народними діячками, такими як Олена Пчілка та Наталія Яшвіль Варвара підтримувала національний рух і намагалась вдихнути нове життя в народне мистецтво. З часом, Варвара Ханенко відкрила в маєтку в селі кустарну майстерню. При цій майстерні діяла школа мистецтв, де майстри народної творчості передавали свої знання та вміння молодому поколінню. Головним викладачем був відомий український митець Василь Кричевський. А продукцію, яку виготовляли майстрині Варвара продавала у власному магазині в Лондоні. Тут були представлені вишиванки та українські тканини.
До того ж Варвара Ханенко створила в Києві товариство кустарного мистецтва, але стати його головою відмовилась. Слід також звернути увагу, що активна та енергійна Варвара, прагнула залишатись в тіні і не збирати лаври, через свою скромність.
Створення музею
Спочатку родина Ханенків планувала віддати свою колекцію до Художньо-промислового музею імені Государя Імператора Миколи Олександровича. І все ж таки частину колекції було передано. Але через певний час виявилось, що родинна колекція настільки велика, що потребує створення окремого музею.
Чоловік Варвари прийняв вольове рішення, викупити сусідній будинок, щоб облаштувати в ньому прибутковий будинок. Один з поверхів було відведено під бібліотеку, інші приміщення здавались як квартири під винаймання. Фінансові надходження від цього бізнесу мали покривати витрати на музей імені Ханенко.
Але вже у 1917 році Богдан Ханенко помирає. Перед смертю в своєму заповіті він пише про те, що передає частину своєї колекції Києву. Так само просить вчинити свою дружину Варвару. Єдине прохання, яке висловив Богдан перед смертю, щоб музей, в якому буде представлено колекцію їх родини назвали на їх честь, тобто музей імені Ханенко.
До речі, саме бажання покійного чоловіка і затримало Варвару в охопленому революцією Києві. Вона не могла залишити таку велику і дорогоцінну колекцію, і не покладаючи рук все намагалась відкрити музей на честь свого коханого чоловіка.
І їй це вдалося. У 1919 році вона таки змогла відкрити музей у надскладний для Києва час, тут вирувала громадянська війна.
Останні роки свого життя Варвара Ханенко провела в маленькій кімнатці своєї служниці. 7 травня 1922 року, закохана у мистецтво Варвара Ханенко помирає. Її було поховано на кладовищі поряд із її коханим чоловіком Богданом. Існує легенда, що пам’ятник на могилі встановлювала також їх служниця. І що на пам’ятнику є напис, в якому йдеться, що це подарунок родині Ханенко від Дуняши.
З того часу, на досить довгий період ім’я Ханенко зникає з історії мистецтв та великої колекції, яку зібрали за своє життя подружжя Ханенків. Згадування про подружжя з’явиться лише у 1999 році. Саме в цей період вся справа їх життя отримує право на існування. Буде створено музей, який отримує назву Національний музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенко. Що цікаво у 1992 році була відзнята документальна стрічка про музей Ханенко.
А в 2020 році музей отримав великий мистецький внесок від Василя Щавинського. До музею було передано понад 169 витворів, з яких залишилось близько 25. А також декілька експонатів декоративно-ужиткового мистецтва. Частину картин, що були передані до музею відправили на реставрацію. Також серед шедеврів мистецтва в експозиції музею можна побачити гравюри відомого митця Луки Лейденського.
