Українська талановита дівчина, яка стала відомою французькою письменницею. Чудове, яскраве життя і трагічна загибель в концентраційному таборі. Далі на kiyevlyanka.
Її найкращий роман «Французька сюїта» побачив світ лише через 60 років після смерті Ірен. Усі ці роки рукопис лежав у маленькій валізі, яку зберегли її діти. На той час вони навіть не підозрювали, що зберегли найкращий роман своєї матері, який зробить її відомою в усьому світі. Останні роки донькам Ірен було важко читати її рукописи. Але у 2004 році роман було опубліковано, а вже у 2015 році по книзі відзняли кіно.
Історія життя
Ірен народилася 24 лютого 1903 року в Києві. Дівчинка мала звичайне ім’я Ірина, та проживала на вулиці Пушкінській у будинку номер 11. Її прізвище Немирівська, що походить від назви міста Немирів, звідки починався рід її батька.
Її батько мав єврейське походження. В столиці займався торгівлею зерном, на чому і заробив свої статки. З часом він заснував банк. Ірина мала забезпечене дитинство. Її батько багато часу проводив у справах, а відпочинок обирав у казино де залишав великі суми грошей за гральними столами та алкоголем. Її мати була досить зацикленою на собі особою. Увесь свій час проводила біля дзеркала, борючись зі зморшками. Народження Ірини сприйняла, як доказ того, що починає старіти.
Хоч дівчинка і зростала у заможній родині, любові батьків вона не відчувала. Єдиною, справді близькою для неї людиною, була її гувернантка, яка і навчила Іру французької. З часом, відсутність батьківської любові буде викликати в дівчини виключно ненависть до батьків. А коли Ірина почне писати книги, прототип своїх батьків буде використовувати в своїх творах.
Коли Ірі виповнилось 14 років її найближча подруга померла. Для дівчинки це був важкий удар. Саме після цього вона замкнулася в собі і почала писати. Революція 1917 року змінила життя дівчинки. Батько втратив банк, а за його голову було призначено досить велику нагороду. Тому родина мала тікати з Києва. Спочатку вони переїжджають до Фінляндії, а вже у 1919 році родина перебирається до Франції.
Париж. Успіх. Кохання
В Парижі батько Ірини влаштовується в правління філіалу свого ж банку. Так потрохи він повертає свої статки. Ірина вступає до Сорбонни, навчається на філологічному факультеті. Мати ж дівчинки продовжує вести безтурботне світське життя не турбуючись ні донькою, ні родиною.
В листах до своїх київських друзів Ірина розповідає про навчання, подорожі Францією на авто і про вечірки, які вона відвідує. Після закінчення університету Ірина змінює ім’я на Ірен Немировські пише твори і друкується у виданнях Парижу.
В цей період свого життя і творчості вона знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком, Михайлом Епштейном. Він був російським емігрантом. Молоді люди закохуються і вже у 1926 році одружуються.
В 1929 році Франція побачила перший великий роман Ірен. Він мав назву «Давид Гольдер» і приніс шалений успіх своїй авторці. В 1931 році роман було екранізовано, фільм був не менш успішним за книгу. В романі мова йде про банкіра, який з часом усвідомив, що гроші не приносять йому щастя, а його донька і дружина бачать в ньому лише гаманець набитий грошима. Критики говорили, що прототипом головного героя став батько авторки.
Наступною не менш успішною книгою став роман «Бал». Тут мова йшла про матір та доньку, які ненавиділи одна одну. Не важко здогадатись звідки Ірен взяла образи своїх героїв. Ця книга також приносить неабияку славу та успіх письменниці.
Шлюб Ірен був також досить успішним і сповненим любов’ю. У шлюбі народилось двоє прекрасних донечок. Письменництво приносило Ірен великі гроші, але були й свої біди в родині. Отримати громадянство вони так і не змогли. В ті часи у Франції активно зростав рух антисемітизму, навіть прийняття католицизму, не допомогло родині.
Окупована Франція
Життя в окупації принесло свої нещастя. Чоловік Ірен та й вона сама втратили роботу і не мали права працювати. Друзі відвернулись від родини. Видавництва, маючи категоричну заборону друкувати євреїв, не приймали роботи Ірен навіть на розгляд. Родина залишає Париж і їде у невеличке містечко. Видавництво Альбен Мішель публікує твори Ірен, але під французьким чоловічим псевдонімом. Саме в цей складний час письменниця пише роботу «Життя Чехова», яка буде надрукована лише у 1957 році.
Саме в цей період Ірен починає роботу над романом всього її життя – «Французька сюїта». Цей твір планувався як повість з 5 частин. Але Ірен відчувала, що в цій війні їй не перемогти і не вижити. Вона навіть писала про це своєму вірному товаришу та видавцю Альбену Мішелю.
3 червня 1942 року Ірен написала заповіт. Все своє майно вона заповіла няні своїх дітей, а також написала як їх забезпечити.
Немировська встигла завершити другу частину повісті, коли за нею прийшли. Це сталося 13 липня 1942 року. Спочатку Ірен потрапила до концтабору у Пітів’є, а згодом її було вивезено до Освенциму. Тендітна Ірен не могла довго витримати жахливі умови життя у концентраційному таборі. Вона сильно захворіла на тиф. А із санітарного ізолятора її було відправлено до газової камери. 17 серпня 1942 року ім’я Ірен Немировські з’явилось у списках померлих у концентраційному таборі Освенцим.
Чоловік Ірен кілька місяців намагався визволити дружину. Писав листи і просив, щоб його забрали замість неї. Але з часом прийшли і за ним, по приїзду до Освенцима його одразу відправили до газової камери. Діти залишись з нянею. Жінці вистачило сил і мужності врятувати дітей. Всю війну вона переховувала дівчат в школі, а потім в монастирях, в підвалах. Після закінчення війни, дівчата після школи бігли на вокзал в надії, що мама повернеться. З часом няня розповіла дівчатам трагічну долю їхніх батьків.
Мати Ірен відмовилась відкрити двері онучкам і навіть не признала їх. Вона дожила до 102 років, втративши всі гроші. Вже після її смерті відкривши сейф в її квартирі було знайдено 2 книги Ірен Немировські.
Відновлення життя
Постійно тікаючи і переховуючись, старша донька Ірен, Деніз постійно носила із собою мамину валізу з фотографіями, листами і документами. Не залишала ту валізу не на хвилину. Чомусь вона з дитинства знала, що там було щось дуже важливе для їхньої мами.
Десятки років дівчата навіть не наважувались читати мамині твори та рукописи, які були в тій валізі. Але врешті решт вирішили віддати мамині рукописи до архіву і зберегти їх в електронному варіанті. Лише на початку 2000-х років Деніз почала розшифровувати мамині рукописи. Ірен писала дуже дрібним почерком, щоб економити чорнила та папір. Розшифровувати доводилось навіть сидячи з лупою. На розшифровку рукописів пішло кілька років.
У 2004 році останній роман талановитої Ірен Немировські було опубліковано у Франції. Через 62 роки після її смерті. Ще за рік, письменниці присвоїли французьку літературну нагороду «Ренодо». Але це вперше, коли цю нагороду присвоюють посмертно. Книга «Французька сюїта» стала світовим бестселером, її перекладено на 34 мови. А вже у 2015 році світ побачив голлівудську екранізацію книги з відомими зірками у головних ролях. Як сказала в своєму інтерв’ю донька Ірен, Деніз, коли люди читають мамин роман в усьому світі, це ніби повертає її до життя.
