Подруги Тетяна, Оксана та Ірина столичні київські дівчата, красиві, молоді та амбіційні. Кожна має справу життя, коханого чоловіка та дітей. Ці жінки не фанатичні віряни і не помішані на релігії, до церкви ходили виключно на велике свято Великодня, та й зізнались пізніше, що навіть назви тих церков не знали. Але одного разу їхнє життя змінилось, коли вони сіли в авто і відправились не на звичний шопінг, а на весь вікенд поїхали до монастиря, щоб працювати помічницями монахинь. Далі на kiyevlyanka.
Про цей досвід вони дізнались випадкового від нової знайомої, з якою познайомились в готелі у відпустці. Вона розповідала про свій досвід. Що люди, які приїжджають допомагати звуться трудниками. Виявляється приїхати до монастиря і допомагати монахиням може кожен, просто з вулиці. Достатньо просто зателефонувати і домовитись. Згодом наші героїні забули про цю розмову, але ненадовго.
Що стало причиною?
З моменту тої розмови з новою знайомою минув майже рік. Для подруг цей рік досить успішним, сповненим здобутками. Тож жінки зустрілись, щоб обговорити плани на майбутнє, та в той самий час зрозуміли, що треба бути вдячними за свої перемоги та досягнення. За розмовою згадали і стару знайому та її розповідь про трудників у монастирі. Тому одразу було вирішено відвідати один з монастирів. Одна з подруг зателефонувала, пояснила що вони втрьох хочуть приїхати, допомогти та попрацювати. На тому боці слухавки їх спокійно вислухали і дали благословення на приїзд. Єдине, попросили зателефонувати за день до приїзду, щоб жінкам змогли підготувати нічліг. Жінки згадують, коли їхали вперше було трошки ніяково. Планували повернутись, якщо не сподобається чи буде сильно важко. До того ж благословення дають на певну кількість днів, якщо є бажання залишитись на довше, тоді треба знову просити благословення. Жінкам дали благословення на перебування протягом трьох днів. Хоча з ними були і дівчата які їхали на 7-10 днів одразу.
Невідомий монастир
Згодом жінки посміхаючись згадували, що перед приїздом не поцікавились ні історією монастиря, ні роботою, яку виконують трудники. Знали просто назву і адресу, сіли в авто і просто поїхали. Для відвідування чомусь обрали монастир в Житомирській області. Це згодом, подруги більш детально дізнались про монастир, дізнались що його було засновано лише у 2004 році, він відносно молодий і в ньому всього 40 монахинь, але трудників туди приїжджає чимало. Лише дорогою туди одна з жінок вирішила загуглити відгуки і чесно кажучи вони подруг дуже насторожили. Тому що писали і про дідівщину і про виснажливу роботу, і про те, що перебування в монастирі морально дуже сильно виснажує. Одну з подруг більше турбував характер робіт, оскільки вона дуже гидилась від брудної роботи, тому переживала, щоб не довелось робити чогось такого, від чого її просто почне вивертати. Інша ж з жінок боялась, що морально не зможе підпорядковуватись чиїмось вказівкам. Але вирішили йти до кінця і з наміченого шляху не звертати.
Порядки в монастирі
Приїхавши на місце жінки помітили велику кількість автомобілів, мікроавтобусів тощо. Потім вже довідались, що це також трудниці і паломники. Як і героїні інші трудниці мали з собою велику кількість пакунків та торбинок. Під час телефонної розмови одразу попередили, що окрім особистих речей, але за бажанням трудниці мають взяти з собою хліб, крупи, цукор, туалетні прилади і пральний порошок. За жінками вийшла помічниця, на ім’я Єлизавета. Спочатку жінок відвели до трапезної, не дивлячись на те, що жінки були не голодні їх щиро хотіли нагодувати з дороги. Наші героїні відмовились, погодились лише випити чаю та одразу попросились до роботи. Вздовж всієї трапезної сиділи жінки різного віку і кожна була зайнята своєю справою. Хтось чистив овочі, хтось нарізав, а дехто натирав посуд. Жінок попросили начистити картоплю, три великих відра, це і був перший для подруг послух. Під час цієї справи, монахиня, що взяла опіку над жінками розповіла про внутрішні правила монастиря. Розмовляти голосно в монастирях не прийнято, тому монахиня розповідала досить тихо. А подруги прислухались до кожного слова, тому що їм було дуже цікаво. Одне з правил, коли в обід б’ють дзвони, то всі монахині збираються на обідню трапезу.
Сестри по вірі
Перед кожним прийняттям їжі сестри стають біля столу і читають молитви. Основних молитов три. Після трапези, монахині знов підіймаються і читають три молитви. Далі всі йдуть читати молитву Ісусу, при цьому б’ють 500 поклонів. Одна монахиня читає молитву, інші жінки вклоняються.
Після цього вільний час до 16 години. Подруги вирішили скористатись цим часом з користю, відвідали цілюще джерело на території монастиря, саме до нього приїжджають паломники з усієї України та світу. Також сюди дуже часто привозять хворих з різних куточків країни. Температура цього джерела увесь рік 5 градусів, було дуже холодно, але подругу пірнули тричі, як заведено.
Приблизно о 17 годині знову б’ють дзвони, це знак, що потрібно збиратись на вечерю. Що цікаво, що в монастирях паломники можуть присісти за стіл до монахинь і поїсти, оскільки тут завжди готують вечерю з розрахунком на гостей.
Жінки згадують, що в перший день відчули велику вдячність і одночасно сором. Соромно стало через те, що одна з монахинь запитала в жінок чи ходять вони до якоїсь церкви і чи зможуть прочитати акафіст. Подруги відповісти на це питання не змогли, тому що зовсім не поцікавились що таке акафіст і не підготувались.
Одна з жінок змогла поспілкуватись з одною з монахинь яка має досить поважний вік, їй аж 106 років. Вона майже не бачить, погано чує, але розповідає дуже цікаві історії з життя. Взагалі коли спілкуєшся з монахинями, можна почути неймовірні історії. В однієї з монахинь до монастиря спочатку пішла сестра, а згодом і донька сестри. Так вийшло, що всі 3 жінки однієї родини присвятили себе богослужінню. Єдине що постійно згадували подруги, що увесь свій час проведений в монастирі вони так і не наважились поставити єдине питання, чому молоді, сильні та красиві жінки відмовились від мирського життя.
Лікування душі і тіла
Всі три дні перебування в монастирі подруги в основному працювали на кухні. Монахині підказували і були дуже доброзичливі до відвідувачів. Звісно на вечірні служби йти ніхто нікого не змушував, але люб’язно запрошували на хресну ходу. Після вечірньої служби всі збираються біля церкви і з іконами по парах обходять територію храму, повертаються і просять вибачення один в одного. Цей ритуал жінкам дуже сподобався. Напевне, саме в цьому ритуалі було зосереджено все, заради чого киянки приїхали до монастиря. Вони не тільки отримали можливість розібратись в собі, а ще й відчули людяність і вдячність. Саме тоді три київські подруги зрозуміли, що в світі дуже багато людей, які потребують допомоги. І як саме допомогти обираєш саме ти. Можна пожертвувати гроші благодійній організації, можна опікуватись хворими людьми, а можна приїхати у будь-який монастир де самостійно по своєму можна віддати шану всевишньому і подякувати за всі блага, які отримуєш. Ці три подруги, три київські красуні тепер досить частенько їздять до різних монастирів в Києві та області, щоб відірватися від звичайного світу і побути наодинці зі своєю душею.
