Уявляючи українку в національному костюмі, важко оминути увагою найголовнішу його прикрасу – віночок із квітів, трав та стрічок. Це водночас і символ, і оберіг, і супутник усіх важливих подій у житті дівчини до заміжжя за давніми українськими традиціями. Розповідаємо докладніше як та з чого саме свої вінки плели киянки. Далі на kiyevlyanka.
Різновиди вінків
Віночки українки починали носити з трьох років. Перший вінок для донечки плела мама, вплітаючи у нього чорнобривці, незабудки, ромашку та барвінок. Потім його засушували та зберігали, щоб у дитинстві одягати на Медовий Спас.
Для чотирирічної дівчинки у вінок доплітали також безсмертник та листя яблуні. У віці шести років додавали волошки та мак, а ще через рік додавали цвіт яблуні. У цьому віці дівчинку вже навчали плести вінки самостійно. Робити це могла мати, бабуся або старші сестри. Вони пояснювали усі символи та техніку плетіння.
За конструкцією киянки мали три різновиди віночків:
- вінки-шнури або тонкі яскраві стрічки, які зав’язували навколо голови, щоб стримати волосся ззаду. Киянки на такі вінки нашивали кольорову тканину, імітуючи плетений вінок;
- площинні вінки робили на твердій основі, обтягуючи її шовком та обшиваючи стрічками та квітами;
- звиті вінки робили з використанням стрічок або вплітаючи квіти у волосся. Розмір квітів зменшували у напрямку потилиці. Також використовували паперові або воскові квіти, особливо взимку, а на спину розпускали стрічки.
Окрім того, киянки розподіляли вінки за призначенням. Одним з найбільш поширених був вінок кохання для незаміжніх дівчат з ромашок, цвіту яблуні та вишні, хмелю та гроном калини. Засватана дівчина складала собі віночок з шавлії, м’яти та барвінку, а своєму коханому плела вінок відданості з волошок та любистку.
Якщо ж дівчині не щастило в коханні, то вона робила вінок надії з волошок та маку. Вінок розлуки у випадку зради коханого містив первоцвіт та верес. Якщо ж розлучитись вирішувала дівчина, то робила хлопцеві вінок з китиць верби, барвінку та айстр.
Навіть приймаючи постриг у монахині, дівчина мала сплести спеціальний чернечий вінок з білих лілей та віддати його подрузі. Такий же вінок сплітали для незаміжніх небіжчиць.
Квіти та стрічки: з чого робили вінки
Кожна квітка у будь-якому віночку мала символічне значення та була покликана захищати свою господиню або повідомити оточуючим певну інформацію. У традиційний український вінок дівчата вплітали 12 видів квітів, а саме:
- мак, що символізував родючість, красу та молодість
- ромашку як символ ніжності
- цвіт вишні та яблуні на знак любові
- соняшник, що був символом вірності
- волошки, які говорили про людяність
- троянди, мальви та півонії, що символізували надію, віру та любов
- м’яту, яка була символом здоров’я
- материнку на позначення материнської любові
- лілею, щоб продемонструвати дівочі чари, чистоту та цноту
- безсмертник, як оберіг здоров’я
- калину, як символ дівочої вроди
- хміль на позначення розуму та гнучкості.
Також до складу вінка могли додати полин для захисту від лихого ока, листя дуба для надання сил та траву буркуну для примирення після сварок.
Квіти та трави для плетення вінків збирали лише в певні дні та час доби, заздалегідь очищали їх колодязною водою. Під час плетіння дівчата розповідали історії та співали пісні.
Важливим елементом кожного віночка були стрічки. Особливе значення надавалось їх кольору, довжині та кількості. У традиційному вінку, сплетеному з 12 квітів, мало бути також 12 стрічок. Їх довжина мала перевищувати довжину коси, щоб захистити дівчину від заздрісників. Пов’язування стрічок відбувалось у такій послідовності:
- коричнева стрічка була по центру, як символ землі
- її оточували жовті, символізуючи сонце
- далі вплітали зелені, сині, жовто-гарячі, фіолетові, малинові та рожеві.
Також додавали стрічку білого кольору, вишиту сріблом та золотом. Квітку маку пов’язували червоною стрічкою на знак пам’яті. Сироти вплітали у вінок блакитні стрічки.
Таким чином, кожен вінок мав потужний символізм та багато розповідав про дівчину. Водночас він був оберегом та захисником.
Київські вінки
Особливим різновидом українських вінків були так звані київські. Їх купували виключно на весілля, а зробити це було можна на ринках Києва, звідки пішла назва прикраси. Їх створювали з воскових та паперових квітів черниці. Київські вінки були надзвичайно красивими та неповторними.
Окрім того, вони були дуже крихкими. Тому наречена надягала такий вінок лише у день весілля, а потім зберігала у своєму домі поруч з іконами. Цей вінок вважався особливим оберегом для жінки та її родини.
Воскові вінки робили також і в інших регіонах України, але саме київські здобули найбільшу славу та популярність. Майстрині робили їх різних розмірів, щоб припасувати до голови нареченої. Вінок мав щільно прилягати, інакше вважався неякісним.
Таким чином, традиції плетення вінків серед киянок були поширеними та мали свої особливості. У ХХІ столітті це мистецтво перестало передаватись із покоління в покоління, але основні правила та символіка відомі, тож і сучасна киянка може сплести собі вінок-оберіг.
Джерела:
- https://drukarnia.com.ua/articles/sho-take-kiyivskii-vinok-0C_oA
- https://elle.ua/ludi/novosty/dotorknutisya-do-istorii-osoblivosti-ukrainskogo-vinka/
- https://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/vinok-divocha-okrasa-chi-oberig-video/
- https://ridna.ua/2016/06/ukrajinskyj-vinochok-symvoly-ta-znachennya-kvitiv-i-strichok/