Від панянки до селянки: що носили киянки за часів окупації та у післявоєнний час

Мешканці столиці завжди слідкували за модою. Навіть під час окупації Києва. Більш детально читайте в матеріалі на kiyevlyanka.

Що носили  жінки під час окупації столиці у 1940 – х роках

Після  приходи до влади більшовиків,  мода киянок змінилася. Нова влада вирішила,  що мода — буржуазний пережиток. Тому почалася пропаганда, як має виглядати радянська  жінка.  З того дня – ніяких новомодних французьких суконь чи мережива.  Проте киянкам дозволили виглядати жіночно і сучасно.

Якщо уявити собі жінок 40 років, що вийшли на прогулянку у центр міста, то можна було побачили суміш ситцевих і шовкових суконь. Також киянки носили піджаки та  капелюхи. У мешканок столиці все одно лишалася жага до краси та сучасного життя. Багато мешканок столиці  продовжували з тканини шити собі вбрання.

Тоді це були одноколірні тканини. Візерунки – смуги, цятки чи рослини. Вибір орнаменту був дуже обмежений.

З прикрас киянки носили намисто та сережки. Інколи носили каблучки.

Щодо модного взуття, то воно було у дефіциті. Навіть звичайні черевички чи чоботи коштували недешево. Тому киянки носили грубуваті моделі.

Проте жінки мріяли про черевики «румунки». Це була популярна та багата модель взуття на невеликому каблуці, зі шнурівкою та з хутром всередині. Вважається, що їх завезли до столиці з Одеси, тому, що шкіру майстри їздили купувати саме туди. Але в ті часи,  зазвичай майже всі киянки обходилися валянками, або бурками.

Також мешканки столиці мріяли про фільдеперсові панчохи зі швом. Настільки в ті часи вони були красивими. Фільдеперсові – перекладається, як «персидська нитка». Виготовляли їх з бавовни особливим методом. Потім з гладкою нитки робили жіночі панчохи. Модниці носили їх навіть взимку. Зокрема, це була улюблена річ у холодну пору року.

Знайти їх було дуже важко. Крім того, коштували вони  захмарно, та ще й були в дефіциті. Тому деякі жінки малювали на ногах шов і п’яту. Таким чином в них була омріяна панчоха на голій нозі. Альтернативою були білі шкарпетки.

Післявоєнний час: що носили

Дивлячись на знімки киянок післявоєнного міста, можна побачити,  що вони  швидше хотіли зануритися в мирне життя. Тому  одяг був виходом із ситуації. Він наче заліковував душевні рани, які з’явилися за час окупації та війни. Крім того, жінки намагалися бути привабливими через те, що через бойові дії загинуло багато чоловіків, а сукні та спідниці стали справжнім інструментом для привертання чоловічої уваги. Киянки у  післявоєнний час намагалися добре виглядати та звернути на себе увагу потенційного майбутнього чоловіка. Пані у сукні з підкладними плечиками або з рукавами-ліхтариками в білих шкарпетках і  туфлях-човниках на маленьких підборах, був своєрідний символ тих часів.

Однак у цей важкий для країни період, придбати модний одяг було досить складно.  По-перше, у багатьох не було коштів, а по-друге, майже не було завозу тканин.  Тому мешканки столиці вдягали те, що було куплено ще до війни. Ті, хто вмів шити, робили собі сукні зі старих запасів тканини, іноді вдавалося купити ситець. Деякі киянки просили про допомогу кравчинь. До речі, в той проміжок часу їх стало досить багато. З’явилися навіть курси з шиття  одягу. На Хрещатику збирався «Клуб кравчинь». До речі,  до нього входили дружини офіцерів. Там шили одяг на замовлення. Дуже часто з фото модних західних журналів. Коштувало це в середньому від 50 до 100 рублів. До речі,  середня зарплата  тоді становила 120-150 рублів.

Тож у післявоєнні роки в країні та столиці  звернули увагу на  розвиток швейної промисловості. Адже мешканці  столиці жили в умовах дефіциту.

.,.,.,.