Історія Незламної Людмили Павличенко

Українська “леді-смерть”, так говорили про українську, молоду снайперку Людмилу Павличенко. Далі на kiyevlyanka. Її подругою була сама Елеонора Рузвельт, а чоловіки хотіли мати такий самий успіх та показники, як в неї. Її імʼя було відоме усьому світу після Другої світової війни, а солдати поважали її, як свого побратима. Ця жінка мала на своєму рахунку 309 убитих нацистів, з яких 36 офіцерів. Але багато випробувань випало на її життя. Рання вагітність, війна, часткова контузія. Але це все не зламало її, а навпаки надало більшої жаги до життя. Жінка, яка дійсно сильна та незламна.

Життя до війни

Народилася Людмила у Білій Церкві, 12 липня 1916 року. Навчалася у звичайній білоцерківській школі, але не довчилася до кінця, закінчила усього сім класів. Досить довго історичні архіви не відкривали усієї правди, чому раптом 15-тирічна Людмила зібралася і поїхала у Київ. Справжню причину досить довго приховували, розповідаючи про те, що вона поїхала вступати до університету. Але на справді, боячись осуду у своєму місті, вона тікала до Києва, тому що завагітніла. В 16 років вона народила сина Ростислава, вийшла заміж за його батька та лишилася в Києві працювати на заводі “Арсенал”. До речі, фамілія Павличенко, це фамілія чоловіка. Вона лишила її на все життя, незважаючи на те, що досить швидко з ним розлучилася.У дівоцтві, Людмила була Бєловою. Вона дійсно вступила до вишу, але і тут є розбіжності. Одні джерела кажуть, що вона вступила на історичний факультет Університету імені Тараса Шевченка, інші ж стверджують ніби вона вступила на робітничий факультет, де і закінчила снайперську школу.  Яка з цих версій правдива, поки що важко сказати. 

Павличенко та війна

liudmyla-pavlychenko-lady-smert

Друга світова війна застала Людмилу в Одесі, коли та проходила практику. Їй було 24 роки, за плечима 4 курси університету і сертифікат про проходження стрілкових курсів. Людмила іде до військкомату добровільно, в той час на фронті великий дефіцит солдат. Її одразу було зараховано до 25-ї стрілкової дивізії. Точність влучань та гострота зору дивувала всіх. Навіть ходили думки, що в неї особлива будова очного яблука, саме тому вона так влучно стріляє. До речі, у Людмили був дуже хороший слух, вона чула в радіусі пів кілометра, майже досконало знала балістичні таблиці і завжди вичіслала з точністю до міліметра відстань до цілі. Вона завжди поверталася цілою та неушкодженою, в деяких ситуаціях навіть її побратими вважали, що виконати завдання неможливо, але кожного разу вона виконувала його на відмінно і поверталася назад. Навіть вважали, що Людмила дружить зі смертю, саме тому згодом її прозвали “леді-смерть”. За перший рік війни Павличенко вбила 309 нацистів, це був абсолютний рекорд серед жінок. Слава про неї ширилася фронтом з неймовірною швидкістю. 

На жаль, на піку своєї популярності Людмила потрапила під мінометний обстріл та отримала важкі поранення. Після цього її оперативно було евакуйовано з Криму на Кавказ, на лікування. Якби цього не сталося, вона могла б потрапити у полон.

Кохання на фронті

1041441_w_450

В житті Людмили було єдине палке кохання, яке вона зустріла на фронті. Ну як зустріла, коли її було поранено, він виніс її на руках з поля бою. Він – молодий лейтенант Олексій Кіценко. Олексій навідував поранену Людмилу в шпиталі, а згодом ці зустрічі переросли в кохання. Вони навіть одружилися, зареєструвавши свій шлюб у військкоматі. На жаль, щастя не було довгим, коханий Павличенко загинув у 1942 році, на руках дружини від тяжкого поранення. В той час загинула майже вся 25 дивізія, Людмила знову дивом лишилася жива. Але після цього вона більше не стріляла і не брала зброї до рук. Після пережитого сильного стресу в неї почали тремтіти руки. 

Після того страшного бою Людмилу залишили в навчальному центрі, тепер вона викладала у молодих снайперів. Але на цьому її життя вийшло на новий рівень, Людмила стала обличчям Радянського Союзу. За розпорядженням згори Павличенко включили до делегації, що відправлялася до США. 

Подруги на все життя

lyudmyla-pavlychenko-zhinka-snaiper

Прибувши до Америки Людмила зарекомендувала себе якнайкраще. Вона легко та сміливо відповідала на питання преси і у деяких питаннях була навіть прямолінійною. Говорять, що була досить цікава ситуація на одному з інтервʼю, коли журналіст запитав про білизну, яку носять жінки у Радянському Союзі, Людмила йому відповіла, що в її країні за таку цікавість можна отримати по обличчю. І навіть запропонувала допитливому журналісту підійти ближче. З часом Павличенко підкорила усі ЗМІ США. Проявила себе настільки бездоганно, що з нею захотіла познайомитися Елеонора Рузвельт. Не дивлячись на різницю соціальних статусів та мови жінки потоваришували між собою. Елеонора навіть запросила Павличенко в поїздку декількома штатами Америки. Після повернення додому, Людмила вивчила мову і вони продовжували спілкування у листуванні. Звісно ж під ретельним наглядом КГБ. 

Елеонора була настільки вражена дотепністю та легкістю у спілкуванні, що кожна їх зустріч була досить теплою і дружньою. Загалом, вони бачились 15 разів. 

Пісні та фільми на честь української снайперки

За часи пропаганди Павличенко стала обличчям Радянського Союзу та отримала статус геройки. За увесь час вона побувала у складі делегацій, які відвідували Великобританію та Канаду. А після закінчення війни і в інших країнах світу. В один з таких візитив відомий музикант Вуді Гатрі присвятив їй пісню Miss Pavlichenko. 

Woody_Guthrie_NYWTS

З часом увага до персони Людмили становилася все меньшою. Вона ще певний час пропрацювала у головному штабі ВМФ, а також консультувала виробників снайперської зброї. За ці часи вона встигла написати 3 книги мемуарів, а також виростити сина. 

Зараз у рідному місті Павличенко працює музей на її честь. 

Здавалося б історія української снайперки була б давно забута, якби одного разу у 2012 році не прийшла ідея зняти фільм-біографію про геройку війни, українку Людмилу Павличенко, яку у фільмі зіграла Юлія Пересільд. 

UDVNT5GF1JFFaBWWkFWQ2wJAgMO

В основу фільму було покладено основні моменти життя відомої снайперки.  І навіть Державне агенство України з питань кіно виділило бюджет на зйомки цього фільму. Робота над фільмом проводилась довгих 2 роки, з 2013 по 2014 рік. Зйомки відбувалися у Києві, Одесі,Севастополі та Камʼянці-Подільскому. 

У 2015 році фільм вийшов на екрани.До того ж стрічка була представлена на багатьох кінофестивалях, у Берліні, Торонто, Одесі та навіть Каннах. Пізніше навіть була ідея висунути стрічку на Оскар у номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”, але через організаційні питання цього так і не сталося.

Це фільм про боротьбу, кохання та жорстокість. Багато українських діячів рекомендували цей фільм до перегляду.

Людмила Павличенко – це і досі символ незламності та сили духу. Це наша історія До речі, Україна і досі може похизуватися сміливими жінками – снайперками. Одна з них Олена Білозерська, вступила до лав української армії звичайним стрілком, а зараз має досить високе та поважне звання. Сьогодні наші жінки на рівні з чоловіками готові і вміють боронити рідну землю.

Жінки України – це воля, свобода і незламність. Це сила, яка поєднується з жіночністю та ніжністю. Це терпіння, яке підтримує у складні часи і це віра – віра в краще майбутнє, в життя і в свою Батьківщину. 

.